Корпорація ідіотів

"Якщо ти вiдмовляєшся вiд вдалої працi з ксероксом, то не приписуй собi мого випадкового невезiння, нiколи не знаєш, який саме аркуш вiн зажує". "Угум-с. Знаєш, чого ти досi не збагнув? А мав би. Справдi, ти мав би це збагнути, дорогий. Дуже дивно, що людина, котра закiнчила навчання, має вищу освiту, до того ж училася непогано, має практичний досвiд i розумiється на теорiї, так важко усвiдомлює доволi простi речi. Я не працюю з ксероксом, я працюю з людьми. А це означає, що я працюю з тобою. I при цьому, мушу визнати, працюю залюбки". "От не треба брехати. Тiльки твоїх побрехеньок менi бракувало". "Без брехнi? Це, знаєш, любчику, зовсiм не цiкаво. Тебе правда так нiчому й не навчила?" Так. Тепер ця наволоч менi пiдморгує. "Щось ти сьогоднi зовсiм тугий до жартiв. Добре. Чи можу я без брехнi? Звiсно, можу. Мiй любий, ти в нас типовий язичник. Не заперечуй". Це воно каже, бо бачить мою криву посмiшку.

"Язичник, угум-с. Iз такими, як ти, працювати дуже легко. Трохи марудно, але що поробиш, не завжди можна знайти собi гiдний об'єкт. А не працювати я не можу. Вважай, що я трудоголiк. Горю на роботi". Воно коротко гигикає i знову пiдморгує. "Я продовжу, о'кей? Хто б iще, крiм язичника, ворожив на парне й непарне? Це по-християнському, га? Ворожити на ксероксi? Тьху. А, крiм цього, хто задивляється на бабiв? Iде собi дiвчина, так, повз тебе проходить, але тебе не чiпає, то ти й роззявив рота. Заслинив усi свої думки. Може, нагадати, про що саме ти думав, ти, мерзенне та слабке чоловiче створiння? Ти думав про постiль. Де ж тобi було доглядiти за своєчасним вкладанням аркушiв та роботою апарата. Ти собi дозволяв грiшнi думки та грiшнi вчинки". Я мовчав. "I, як сам, мабуть, розумiєш, з мого боку було б грiхом не скористатися цiєю ситуацiєю. Ти, дорогий, наче створений для моїх праведних манiпулювань".

Я думаю: може, сказати йому "вiдчепися", тричi, й воно щезне. "А ще можна перехреститися, тричi, люди кажуть, що допомага, - знову пiдморгує воно. - А ще є часник, срiбнi кулi й осиковий кiлок". Рохкає вiд смiху. "Менi здається що все це ми вже проходили, чи не так, любчику?" Воно мене злить. "Зад не прилипнув до клейонки?" - суворо питаю я. "Нi. Не турбуйся так, це негативно впливає на колiр обличчя. Нiчого до мене не прилiпилося. А знаєш чому? Можу розповiсти. Ти ж нiкуди не поспiшаєш? Давай гратися в загадки? Ось дивись. Як ти гадаєш, щось реальне не липне до нереального або щось нереальне не може прилипнути до реального? Як тобi таке, га? Вiриш у матерiалiзацiю думок? Звiсно, можна уявити собi все, навiть бiльше, але що тут буде справжнiм? Бо щось iз нас справдi iснує, а щось - навпаки. Як ти думаєш, що є реальнiшим, мiй хлопчику, га? Я чи ця скатертина? А може, ти?"

Я заплющив очi. "Досить балачок", - сказало воно, добряче нареготавшись. "Тобi пригадалося, що сьогоднi ти затримуєшся на роботi. То чому твiй кар'єрний годинник не подає тобi сигналiв? Чи сьогоднi в тебе щось iз вухами? Ти стережися, на вулицi лютує грип. На щастя, в тебе є я, i я тобi допоможу. Треба дiяти, вже настав час, звiсно, якщо ти не хочеш волочитися позаду. В декого в комп'ютерi є матерiали, якi тобi конче необхiднi для швидкiсного пiдйому службовою драбиною. I цей дехто пiде з роботи вчасно, а пароль на вхiд до комп'ютера можна легко дiзнатися, зважаючи на той факт, який самозакоханий цей дехто. Як тобi мої пiдказки? Менi здається, що це вiртуозно. Великi свiту цього не цуралися бачити мене своїм радником. Вони змагалися за право отримувати вiд мене влучнi поради. А тобi це далося тiльки тому, що ти менi сподобався, у тобi я побачив таке, що дуже мене зацiкавило. Перспективу! Чи ти взагалi здатен зрозумiти, яке тобi привалило щастя? Ти - обраний, любчику, тобi поталанило".