Корпорація ідіотів

Очiкуючи дiльничного лiкаря, якого я теж мав вразити своїм голосом, вiрнiше, його раптовою вiдсутнiстю, я ввiмкнув телевiзор, i що я там почув? Марина Кухарчук, здоров'я їй на довгi роки, говорила про те, що на Кубi здiйнявся офiгенний смерч, здатний скинути в океан усi тамтешнi готелi. "Смерч такої сили налетiв на Кубу вперше за три десятирiччя". Я потирав рученята. В моїй уявi Васятко тонув, йому не було вiд кого чекати порятунку. "Це саме… - тону!" - кричав Васятко. "Сос!" - волав вiн. "А сам себе тепер сос, панська твоя пика", - промовляє до нього кубинський мачо (до дружини якого Васятко вчора пiдкочувався та ще й нажухав на один долар), iз пихою, притаманною вродливим смаглявцям, i пропливає повз нього на човнi. "Бульк", - каже Васятчин рот перед тим, як перетворитися на вирву. The End.

Дзвiнок. Це - сучидло Варвара, питається, як я. "Бiльш-менш, - брешу я, всiм своїм хрипом натякаючи їй, як менi зле. - Але, мабуть, почуваюся краще за Василя Васильовича". "Чого б це?" - перепитує ця нишпорка, бо телефонує вона дiзнатися, чого це я залишився вдома, чого це мене немає на нарадi, а не тому, що хвилюється - може, мене вбило цеглиною чи я зламав ногу, поспiшаючи на роботу? "Злива й смерч в Кубi.

Такi страшнi, такi небезпечнi. Не чули? - спiвчутливо кажу я. - Є навiть жертви". "А, - каже Варвара, - Стасику, не хвилюйтесь i спокiйно лiкуйтеся. Все вже минулося. Правда, вода була навiть у вiтальнi, сягала Василевi до щиколотки". Обiзнана наволоч iз поганою новиною. Але - нiчого, нiчого. Ще є фактор - СНIД, та в терористiв щось обов'язково має спрацювати.

О! Вчора Васятко пiдiйшов до однiєї красунi з метою попiпчитися пiд пальмами. А в неї СНIД. I завтра вiн умре-е-е-е-е. Нi!

Не так. Вiн пiдiйшов до одного здорованя з моїм iспанським словником, i попросив, щоб той його добряче вiдтрахкав. А той i радий старатися. А ще до купи взяли Вiкусю, ага, дорогенька, тому що Вася любить груповуху. Пiпчилися ви всю нiч, як ти верещала, люба, бо цей мулат знав свою справу. От лише в нього виявися СНIД. Ага. I завтра всi ви помрете-е-е-е-е. Чи нi. Вирiшив Васятко трахнути Вiку, чого б то задарма по Кубах її тягати? Прийшов до неї, а в неї вже був кавалер. Чорний м'язистий коханець. Жозе. А в нього, як уже неважко здогадатися, СНIД, i завтра всi вони помру-у-у-у-уть.

Дзвiнок. Це - Вiка. "Ой, - зойкнула. - Варвара телефонувала, сказала, що ти захворiв, а нам термiново треба, щоб ти дещо переклав, то зараз до тебе прямує водiй". "Слухай, тут так фiрмово-о-о-о-о, така чиста блакитна водичка, такий дешевий тютюн, погода - просто казка. Ми зараз беремо гелiкоптер i вирушаємо на переговори. Ой, усе, па-па, то ми чекаємо на твiй переклад. Цьомики!" А геморой тобi в дупу, сверблячка на пiхву.

Так. О'кей. А де ж терористи? Терористи ненавидять американцiв, i хтось їм каже, що в такому-то готелi оселилися українцi, котрi цiлком пiдтримують полiтику Буша-молодшого, бiльше того, завчасно вiдрядили до США колишнього прем'єр-мiнiстра П. Л. з грошвою понад двiстi мiльйонiв для виборчого фонду… Ось вони входять у лобi. Суворi, з автоматами Калашникова. Частина сiдає у швидкiсний лiфт, частина йде сходами. Вони входять до кiмнати, i що таке - цих зрадникiв уже немає? То де вони? А, полетiли в гелiкоптерi на пiдступнi переговори? Це навiть простiше. Всi терористи криво посмiхаються i прилизують вуса. I от уже палає гелiкоптер, зривається частинами в океан, який усе ненажерливо поглинає. Останнiми падають дупа Васятка й пiхва Вiкторiї, "бульк", це останнє, що можна вiд них почути перед тим, як цi дiрки перетворяться на суцiльну величезну вирву.