Корпорація ідіотів

Дзвiнок. Це - водiй. Принiс купу паперiв. Сiдає у крiсло, просить води. "Як це ти спромiгся занедужати в таку спеку?" Я бухикаю, треба, щоб вiн нiчого не запiдозрив. Тримаюся за голову, наче вона в мене так болить, що от-от лусне. "Слухай, може накамстролиш менi канапку? Хочу жерти, весь день вiд самого рання наче скажений. Туди, сюди, знову туди, я що їм, карусель?" Дохворiлися, я на побiгеньках у водiя. Вiдчуваю, що мiй терпець от-от урветься, але агресiя повiсельником гепається на вкриту килимом пiдлогу. Бемц. "Iди на хер, менi зле", - пошепки кажу я. "Холодильник у тебе там? Я сам собi зроблю. А ти перекладай, перекладай, бо зараз уже будуть телефонувати". Болт хто буде телефонувати. Немає їх уже. I тебе звiльнено. Я байдикую. Дзвiнок. Немає щастя без кулемета. Вони живi. Вiкторiя наче захекана, з ким це вона пiпчилася, може, все-таки пройде сценарiй номер два iз хворим на СНIД негром? "Нi, я ще не переклав, бо в мене пiдвищилася температу… Розумiю, справа - державної ваги. Ага-ага. Зроблю". Водiй повертається з кухнi. "Якось ти голодно живеш, нi картопельки в тебе, нi котлетки, нi бананчика, ти що, проти нормальної їжi?" У його руках канапка з чорною iкрою та бляшанка з рибками зеленого кольору. "Слухай, це печиво взагалi хто готував?" - питає водiй. "Мамця", - щасливо кажу я. Бо я є свiдком єдиної приємної подiї: ця нахабна наволоч їсть вiтамiнне печиво Мартiнi, з висiвками та риб'ячим жиром. "Молодець твоя мамця. Оригiнально, солоне печиво, чудово пiде з пивом". I тут на мене чекає облом. Та що ж це таке?

Знову телефонує Вiкторiя. "Слухай, я не хочу тебе лякати, але Васятко аж пiдстрибує вiд обурення. Не ганьби себе, ми вже на переговорах, а текстiв iще немає". Я зiтхаю, мене валтують у власнiй хатi, я перекладаю з аркуша. "До зв'язку", - каже ця хвойда. Мабуть, повернеться з казковою засмагою. "До побачення. Робота, я все розумiю, всiм - привiт, ага", - кажу я водiєвi. "Слухай, а в тебе є пиво?" - запитує вiн. Здається, в нього зовсiм iншi плани на цей робочий день.

Паскудство. "А що вмiє твiй кiт? - питає водiй. - Умiє просити на заднiх лапках? А спiвати пiд музику? Я бачив таке американське шоу, де коти спiвали, можна живота надiрвати, так смiшно". Дзвiнок. Припхався лiкар. Дивиться на канапку з чорною iкрою в руках водiя, ковтає слину. "Слухай, може, поїмо?" - питає в лiкаря водiй. "Iз задоволенням", - каже лiкар. "Де в вас тут ванна кiмната?" "Ходiмо, покажу", - пропонує свої послуги водiй. Я сиджу в крiслi, в мене пiдiймається тиск. Терористи не допомогли. В мене жеврiє одна надiя, одненька! Надiя на влучнi українськi ПВО. "I щоб твоїй дружинi компенсацiї довiчно не дочекатися", - бурчу я.

"Та не так уже й довго ви чекали", - каже лiкар. На губах у нього хлiбнi крихти, в руках пиво. "Я б мiг узагалi ввечерi прийти, спробуйте полазити по всiх, це-о, вас у таку спеку. А я на вас подивлюся. На менi десять будинкiв, i менi нiхто не платить за те, щоб я поквапився, мiж iншим". Я роблю таку пику, щоб вiн зрозумiв, що я так само не збираюся йому платити. Заходить водiй, каже, що закрив Мартiнi у ваннiй. "Заважав жерти. Вiн щось має до того зеленого печива. Не могли спокiйно пити каву, поки не вигнали його геть, а вiн якось умiє вiдчиняти дверi, то закрили у ваннiй. Знаєш, треба вмiти виховувати тварин, iнакше навiщо їх тримати? Ще й пiд музику не спiває".

"Одужуйте", - вичавлює з себе лiкар, нормально говорити йому заважає салат iз селери, моркви та тертого мигдалю. Салат, який водiй назвав "Здоров'я". "А лiкарняний?" - пiдхоплююсь я. "Ось". Вiн передає менi блакитного листка. "Будете їсти здорову їжу, i все буде добре". Остання ложка здорового салату щезає в його антисептичному вiд горiлки ротi. "Три днi? Ви що, знущаєтеся? Я ж ледь говорю". "Попустить. Пива з медом увечерi - i попустить, обов'язково, будете, як огiрок. Я б iще з вами охоче поговорив, але менi треба вiдлити".

Я притуляюся до дверей, чую, як весело вiн дзюрчить. "Гей, ти, ескулапе!" - гукаю. "Скiльки хочеш, щоб було написано, днiв десять?" Навкруги шахраї. За двадцять зелених доларiв та пакунок зеленого печива вiн виписує менi лiкарняний на десять днiв. "Яку хворобу ти менi написав?" "Бактерiальну ангiну. Можу згодом написати - рак горлянки. Ти ж палиш? От i чудово.

Але двома червiнцями ти не обiйдешся". Страшнi часи, ви подивiться тiльки, як влаштувалися медики, якщо тiльки за те, щоб тобi дiагностували рак горла, треба платити сотню, можу собi уявити, скiльки ця наволоч здере за лiкування. Я помiчаю, що на полицi причаїлося воно. Показує менi два великих пальцi, радiє за мене. "Так тримати!"

"Давай я сходжу в генделик? Чим ми будемо вечеряти?" - питає водiй Васятка. Блiн, я навiть гадки не маю, як його звуть.

Зазвичай я знаю, як звати людей, повiльної смертi яких я жадаю.