Коштовний камiнь (на украинском языке)

- А знаєш, - сказала вона, - наш картограф розлiгся на моєму мiсцi. I, скоса глянувши на юнака, додала: - А менi нiяк не хочеться його будити!

- I не треба, - швидко погодився Андрiй. - Хай спить собi. Тут, бiля мене, є де влаштуватися, йди!

Вони посiдали поруч бiля вiкна, i дiвчина, поправивши пальто, заплющила очi.

V

На станцiї бригада зiйшла з поїзда. Свiтало. Холодний нiчний вiтерець, що повiвав з моря, стих: небо на сходi стало блiдо-рожевим.

Злiва вiд залiзничної колiї розстилалась рiвнина. Кукурудза, соняшники, зоране стернище, поодинокi гайки, - все це ще нiби спало пiд легким покровом ранкової iмли.

По другий бiк колiї, на пiвднi, горизонт закривали гори, порослi густим лiсом, i на вершинах мерехтiло срiблясте сяйво лiтнього ранку.

Вилю Власев пiшов на мiсце розвантаження багажу i, дiставши щоденник, перевiрив за списком усi ящики з iнструментами, палатками та запасними матерiалами. Переконавшись, що все в повному порядку, вiн зсунув капелюх на потилицю, потер руки i пiдморгнув у бiк поїзда, який тiльки що вiдiйшов. Потiм, запримiтивши чергового стрiлочника, низенького, кремезного чоловiчка, що нерухомо стояв бiля семафора, схиливши голову, вiн поманив його пальцем i посмiхнувся. Коли той несмiливо наблизився, Вилю Власев несподiваним для нього рiшучим жестом засунув руку в глибоку кишеню своєї шкiряної куртки i витяг круглу металiчну коробку, з намальованим на кришцi зайцем на заднiх лапках. Стрiлочник зупинився неподалiк вiд нього, похмуро дивлячись на коробку, його обличчя - довгасте, вилицювате, давно не голене, застигло в напруженому чеканнi, наче Вилю Власев тримав у руцi не коробку з цукерками, а хитру машинку, яка могла пiдскочити або сильно вибухнути.

- Вiзьми, товаришу, цукерку "Валда"! - чемно запропонував Власев, простягаючи стрiлочнику вiдкриту коробку.

Той кинув погляд на зеленi дрiбнi цукерки, помовчав i цмокнув язиком. Вiн не сказав нiчого i, лiниво витягши пачку "Арди", закурив.

- Як ти гадаєш, - запитав Вилю Власев, - чи добра буде сьогоднi погода, чи пiде дощ?

- А чому це має йти дощ? - знизав плечима стрiлочник. Вiн оглянув небо i додав: - А втiм, може, буде мигичка.

- Шкода, - сказав Вилю Власев. - Ми повиннi цiлий день iти.

- Ну, то нехай не буде! - кивнув стрiлочник i сплюнув на землю.

Поки вони вели цю жваву розмову, на шосе, бiля пiднiжжя гори, показались двi вантажiвки. Вони залишали позад себе клуби сiрої куряви.

- Цi машини йдуть за нами! - зрадiв Вилю Власев. - Досить вчасно прибувають.

- А чого б їм не прибувати вчасно! - сказав стрiлочник.

- Менi доводилось чекати на них i годину, i двi, - всмiхнувся геолог.

- I поїзд часом запiзнюється! - Стрiлочник зробив глибоку затяжку. Iнодi на хвилину, а то й на годину, по-рiзному буває.

- Це погано, - насупився Вилю Власев. - Точнiсть - найважливiший принцип сучасного транспорту.

- Я теж кажу, що це негаразд, - погодився стрiлочник.

Коли почали вантажити багаж на машину, червоний диск сонця вже пiднявся над горизонтом. Iмла, що покривала поле в долинi, стала прозорiшою, потiм порожевiла i якось одразу розтанула й зникла, наче дим.

Автомашина з багажем вирушила першою.

Вилю Власев зiбрав членiв своєї бригади i виголосив кiлька напучень. Порядок вимагає цього, i тому нехай i вони вiдчують, що вiднинi вiн вимагатиме суворого додержання дисциплiни i нiкому не прощатиме нiяких вiдхилень вiд службового графiка. Вiн кашлянув, намагаючись зробити голос чистим i твердим, повагався, чи дiставати щоденник; збагнувши, що це може викликати в декого збентеження, вiн просто засунув руки в кишенi потертої шкiряної куртки i розкрив рот. Товстий, присадкуватий, у туристському костюмi, в капелюсi з широкими м'якими крисами, вiн мав кумедний вигляд; двоє шоферiв, якi спостерiгали цю сцену, штовхнули пiд бiк один одного, мабуть, щось сказали на його адресу - i зареготали на весь голос.

- Зачекайте хвилину, - подав голос Павел Папазов. - Нема двох чоловiк. Ми не в повному складi, - i звернувся до шоферiв: - Дайте сигнал!

Пролунав пронизливий звук сирени, i на цей тривожний заклик першим озвався Андрiй Андрєєв. Вiн вискочив iз залу чекання i поспiшив до групи, на ходу витираючи обличчя хустинкою.

- Глянь-но! - здивовано гукнув Марко Маринов. - Поголився, причепурився, нiби до мiнiстра в гостi йде!

- Це потрiбно було б зробити кожному з нас, - зауважив Павел Папазов i незадоволено помацав своє пiдборiддя. - Хлопець зробив правильно, а нам усiм має бути соромно, що не стежимо за цим. Знаєте, що менi якось розповiв iнженер Спиридонов? Вiн брав участь в однiй експедицiї по дослiдженню пiвнiчних земель. Щоранку у тридцятиградуснi морози геологи розтоплювали лiд на примусах i голились, хоч бувало, що на їх обличчях замерзало мило. А ми вирушаємо в дорогу з заспаними очима.

- Ну, це вже пробачте! - жартiвливо вiдгукнулась лаборантка, її лице було чисте й свiже, як у дитини.

- Тепер тiльки Делчо Єнева нема, - насупився керiвник групи. - Може, й вiн десь наводить ранковий туалет?