Коштовний камiнь (на украинском языке)

Минулого року вони дослiджували пiвденно-схiдний район. Тепер знову продовжать роботу - креслитимуть геодезичнi ескiзи, уточнюватимуть мiсця, куди пiзнiше прийдуть зондери.

А берил - можливий чи вигаданий берил - лежить на пiвденному заходi, у протилежнiй сторонi. Як вiн тепер пiде туди, як порушить "графiк" Вилю Власева? Тепер, коли треба бути зразковим, дисциплiнованим, щоб вiдвернути страшну кару, що нависла над ним?

Торiк, коли почались осiннi дощi, Андрiй двiчi ходив у пiвденно-захiдному напрямi. Тодi вiн i натрапив на загадковi слiди берила. Але тодi Павел Папазов вважав його "натхненним фантазером", поблажливо посмiювався з його розповiдей, однак все ж старався захистити його вiд нападок суворого начальника i виправдував його вiдсутнiсть у таборi... А зараз?

Як же йому вирватись, щоб пiти на пiвденний захiд? Хто це дозволить йому, обманщику? Припустiмо, вiн пiде на риск i дiйсно принесе берил. Хорошi результати виправдають i найстрашнiший риск, виправдають порушення службової дисциплiни. Тодi його не каратимуть i не докорятимуть, а, навпаки, вибачатимуться перед ним - ось як буде! Але чи є певнiсть, що та трав'янисто-зелена кам'яна жила - неодмiнно берил? Так, мiнерал, що заповнив щiлину в гранiтi, має своєрiдний м'який блиск, навколо нього поблискують кристали слюди, отже, є пiдстави i навiть досить надiйнi, припустити, що це справдi берил.

Можна припустити... Адже i Плiнiй Старший пише, що в схiднiй частинi колишнього середземноморського басейну, десь в районi Чорного моря, були шахти по видобутку смарагду.

Вiн геолог i знає, що в найбiльш правдоподiбному теоретичному припущеннi завжди є якась частка сумнiву. В природi багато мiнералiв подiбного кольору i вiдблиску. Гiпотезi, що грунтується тiльки на зоровому сприйманнi, хоч i пiдтвердженiй точним зазначенням мiсцезнаходження i старими iсторичними документами, можна вiрити, як каже Вилю Власев, на п'ятдесят процентiв... I все ж його певнiсть далеко перевершувала цi п'ятдесят процентiв iмовiрностi. Iнстинкт чи надмiрний оптимiзм? А може, це нез'ясовне iнтуїтивне пiзнання iстини, яке звуть передбаченням?

Таємна пiдмiна ескiза посилила в душi Андрiя певнiсть, що це передбачення вiрне. Однак, хоч би яким воно було сильним, все ж не можна було йти на необдуманий i останнiй риск. Вiн не належав до тих гравцiв, якi вiдчайдушне бiгають за м'ячем i слiпо прориваються до ворiт противника. Вiн грав обдумано i добре зважував кожну свою дiю на футбольному полi.

Спокiйно проаналiзувавши все, вiн прийшов до висновку, що йому все-таки необхiдно вирушити на пiвденний захiд, не повiдомивши про це парторга, не взявши дозволу у Вилю Власева. Що ж тодi буде? результати можуть бути хорошi i поганi, а в умовах, в яких вiн дiятиме, поганих може бути два: вiн позбудеться партквитка або загине. Цим двом результатам iз знаком мiнус протистояло одне позитивне - берил...

Я мiркую так: якби Андрiй по своїй природi справдi був позитивною людиною, розсудливою i врiвноваженою, вiн би здався i хоча б тимчасово покiнчив з своєю манiєю берила. Цифрам i богам поклоняються, адже ж так? А ви знаєте результати його розрахункiв: два негативних проти одного позитивного. Два проти одного! Кожна розсудлива людина вiдмовилась би закласти навiть носову хустинку, коли все так ясно: два проти одного.

Але Андрiй, як ви побачите далi, не вiдмовився вiд гри, рискнув навiть партквитком i своїм життям. Таку людину я не можу вважати серйозною, якi б хорошi почуття не викликала вона в мене. З моєї розповiдi ви, напевно, помiтили, що я поважаю тiльки розсудливих, врiвноважених людей. Може, тому, що сам я дуже розсудливий i врiвноважений. На жаль, Андрiй не був таким. Гравцем вiн був спокiйним, - не заперечую. Та в життi (ви переконаєтесь у цьому) опинився в? полонi своєї, я б сказав, божевiльної пристрастi. Я говорю "божевiльної", бо об'єктом цiєї пристрастi є камiння. Так, камiння, як це не дивно... Правда, i я пiд час прогулянок збираю гладенькi кольоровi камiнцi; вони менi дуже до вподоби, iнколи ховаю деякi з них в кишеню. У мене вдома є одна коробка з скляною кришкою; вона лежить на видному мiсцi, на верхнiй поличцi моєї етажерки, наповнена рiзними гарними камiнцями. Прозорi, як краплини роси, червонi, наче обкипiлi кров'ю, синюватi, як вечiрнi присмерки в полi... Я милуюсь ними, люблю їх, вони будять у менi спогади, часто дають розраду в смутнi хвилини, навiваючи спокiйнi мрiї... Але я не романтик, ви, очевидно, вже пересвiдчились у цьому. Я нiколи не став би ризикувати життям заради неживої речi. Пристрасть до каменiв (ви це, певно, знаєте) приводила не одну людину до загибелi...

Та повернiмось до Андрiя.