Коштовний камiнь (на украинском языке)

А сторож, стоячи бiля входу в палатку, дивився на всi цi процедури i, розкривши рота й похитуючи головою, прицмокував. Вiн без упину дивувався спритнiй, як бiлочка, дiвчинi, i шанував її навiть бiльше, нiж "командира". Вона здавалась йому чарiвницею, якiй вiдкриваються таємницi природи. Цей нiмий подив перетворився в дивну прив'язанiсть: вночi вiн стояв на вартi тiльки бiля її палатки i готовий був застрелити кожного, хто б спробував завдати дiвчинi якогось лиха.

Вилю Власев зустрiв Андрiя недружелюбно, насупившись, як зустрiчають непрошеного i неприємного гостя. Знов якась безумна iдея запаморочила йому голову! Що тепер з ним робити? Дослiдження району через нього затягнеться, це в основi зруйнує стрункий робочий графiк. Тепер усi намiченi строки поламаються i ясна, обдумана i добре спланована система виявиться мильною булькою.

- Ну, доповiдай, - пробасив вiн, не дивлячись на нього, i подумав: "Яке стягнення накласти на нього? I чи не послати рапорт Славi Спиридонову"?

- От я i повернувся, - промовив Андрiй. Вiн обiйшов стiл i всмiхнувся. - Повернувся, як бачите, благополучно.

- Так, я бачу, що ти повернувся, - почав Вилю Власев, намагаючись надати обличчю суворiшого вигляду. - Це очевидно. Та в зв'язку з цiєю очевидною iстиною я хочу з'ясувати ось що: хто дозволив тобi залишити робоче мiсце? Кого ти спитав, перш нiж достроково припинив дослiдження?

- Ви даремно здiймаєте галас, - засмiявся Андрiй. Вiн потер почервонiлi вiд безсоння очi i помовчав. - Ви бачите в менi тiльки скомпрометовану людину, так?

- Не зовсiм, - вiдповiв Вилю Власев. - Все-таки ти ще не повнiстю скомпрометований. По-моєму, ти втратив щось близько шiстдесяти процентiв свого доброго iменi. Тридцять процентiв казками про берил i другi тридцять отим свинством перед Спиридоновим. Але тепер я бачу, що ти на шляху до втрати i тих останнiх сорока процентiв.

- I менi шкода, - сказав Андрiй.

Вiн вийшов i за кiлька хвилин повернувся з двома повнiсiнькими рюкзаками. Потiм вийняв з планшетки ескiзи картографа й обережно поклав їх на стiл.

- Шкода, що й на цей раз ви далекi вiд iстини! - Андрiй сiв бiля столу, витяг цигарку i спокiйно закурив. Це була перша цигарка, яку вiн курив пiсля семиденної перерви, з часу, коли вiн покинув табiр. - I про минуле помиляєтесь, i догадка ваша про теперiшнє невiрна. Дозвольте, хоч менi дуже незручно поправляти такого досвiдченого, як ви, зауважити, що в теперiшньому припущеннi немає i одного процента iстини. Воно цiлком вигадане.

Вiн пiдвiвся, розв'язав рюкзаки i постукав пальцем по ескiзах.

- Це геодезичнi ескiзи району X. Тридцять штук. Якщо ви нанесете їх на загальний план району, то будете мати повну картину мiсцевостi i напрямкiв рудних жил. Є й проби з кожного мiсця. - Вiн показав на рюкзаки. - На етикетках я позначив тi ж номери, що й тут, в ескiзах, - отже, картина ясна.

- Стривай! - перервав його Вилю Власев, вiдступаючи назад вiд столу. Що ти хочеш сказати? Що вже дослiдив увесь район?

Андрiй, не вiдповiдаючи, зiм'яв недокурену цигарку i викинув її.

- Ти розiгруєш комедiю, як перед Славi Спиридоновим, чи що!

- Район дослiджений по градусах вiялоподiбних з точнiстю до одної мiнути.

Вiн струсив попiл з рукава i вийшов.

Бiля його конусоподiбної палатки стояла лаборантка. Побачивши його, вона притисла руки до грудей i зблiдла.

- Нiяких пригод, - усмiхнувся Андрiй i запитав, пильно дивлячись їй в очi: - Ти часом не хвора?

- Чому ти повернувся? - прошепотiла вона i похитала головою. - Це погано. Треба було витримати до кiнця!

- Невже? - позiхнув Андрiй. - До кiнця! - Вiн зняв куртку й розправив плечi. - Знаєш що, - сказав вiн, - дай трохи аспiрину Делчо Єневу. I чай приготуй йому, якщо можеш. Недобре, що ти хворiла.

Андрiй витягнувся на плащ-палатцi i закрив очi.

- Напевно, з часом... Що я хотiв сказати тобi?

Голос його стих.

Дiвчина присiла в головах, схилившись над ним.

- Що?

Та вiн уже дихав глибоко - заснув.

Рашеєва встала, оглянулась, побачила в кутку палатки свою ковдру з мериносової вовни, розгорнула її i тихенько, затамувавши подих, дбайливо вкрила Андрiя.

Тiльки вийшовши з палатки, вона глибоко вдихнула повiтря i раптом побачила сторожа, який стояв по той бiк шляху i махав їй рукою.

- Тебе головний кличе, - крикнув вiн.

А "головний", уткнувшись носом в ескiзи i не вiдриваючи вiд них очей, сердито пробурмотiв:

- Каже, що дослiдив весь район. Байки! Вiн взагалi фантазер. Але для чого вводити в оману людей? Я певен, що половина цих проб з етикетками звичайнiсiнький щебiнь!

- Зараз же почну перевiрку! - сказала, зашарiвшись, лаборантка.

- Дивись добре! - пiдняв палець Вилю Власев. - Краще приглядайся! - Вiн помовчав. - А втiм, я перегляну цi ескiзи i сам прийду допомогти тобi. Ти розпочинай.

Другого ранку Вилю Власев приготував кофе у великому кофейнику i послав сторожа покликати Андрiя. Коли геолог увiйшов у палатку, вiн запропонував йому сiсти, налив чашечку кофе i стримано всмiхнувся.