Коштовний камiнь (на украинском языке)

Доки сперечались, кому зав'язати мiшки з камiнням, до них пiдiйшов парторг Павел Папазов. Глянувши на них, вiн посмiхнувся i лагiдно заговорив, нiби зовсiм забув про випадок з Андрiєм.

- Знаєте, мене вчора вiдвiдав один мiй знайомий з села Цвят. його послала партiйна органiзацiя iз спецiальним дорученням.

- Яким дорученням? - злякався Вилю Власев.

- Кооператори закiнчили жнива, виконали поставки ї тепер хочуть вiд нас почути, що робиться у нас i взагалi в свiтi.

- То хай слухають увечерi останнi вiстi. Хто їм заважає? їхнє село електрифiковане, в бiблiотецi є радiоприймач, на площi - гучномовець. Чого їм iще треба?

- Ви забуваєте, товаришу Власев, що ми зайняли бiблiотеку, перетворивши її в склад. Забуваєте, що ключ вiд залу лежить у вас в кишенi, - усмiхнувся Папазов. - Адже вони роблять нам послугу - забезпечують хлiбом i продуктами.

- Ми ж за це платимо, - сказав Вилю Власев.

Павел Папазов аж здригнувся, але оволодiв собою.

- Вибачте, - сказав вiн, - коли я слухаю такi слова, то, їй-богу, червонiю вiд сорому, наче дiвчина. Товариськi послуги не оцiнюються грiшми. Цi чудовi люди сумлiнно працювали, вчасно виконали зобов'язання перед державою - чому не придiлити їм невеличку увагу, на яку вони тисячу разiв заслужили?

- Що ви конкретно хочете вiд мене? - нетерпляче запитав Вилю Власев.

- Дуже мало. Давайте пiдемо до них. Якщо ви проти, я пiду сам. Я обiцяв, що прочитаю доповiдь, i ви, менi здається, це знаєте.

- А хто виконуватиме наш план?

- В роботi ми попереду. Будьте спокiйнi.

Керiвник бригади поплескав мула по шиї, вийняв блокнот i довго розглядав сторiнку, на якiй зверху було написано червоним олiвцем: "Група А".

- Ви, товаришу Папазов, виконали тiльки на 1 процент бiльше, нiж iншi, - сказав вiн. - Дуже шкодую. За один процент я не можу дозволити вам нiякої вiдпустки.

Павел Папазов почервонiв, потiм зблiд. Очi його потемнiшали, вiн зробив крок вперед, але Iгнат Арсов схопив його за руку.

- Прошу тебе, - прошепотiв вiн, - цю доповiдь зроблю я. Чи не все одно, хто її буде читати? Важливий результат, а хто доповiдач - не має значення. Я сам - нiщо, але менi здається, що провести бесiду можу. Дозвольте менi, звернувся вiн до Вилю Власева, - у мене 15 процентiв виконано понад графiк.

Вилю Власев переглянув його маршрут i кивнув:

- Точно, п'ятнадцять, ви нiколи не помиляєтесь у процентах. Ви маєте законне право на вiдпочинок на два днi. йдiть!

Вiн заховав блокнот, охопив мула за шию i через силу вилiз на нього.

- Якби не цi п'ятнадцять процентiв, я б нi в якому разi не дав вам вiдпустку, - сказав вiн.

- А ви не пiдете? - запитав його Iгнат Арсов.

- Тiльки цього менi й невистачало. Можна подумати, що я вже все зробив. - Вiн вдарив мула, навiть не махнувши рукою на прощання.

Вечорiло. Сонце ще не заховалось за Странджанськi гори, а на лiс вже спускалась синювата нiч. Внизу, бiля прогнилих пнiв, порослих кущами, темнiла густа тiнь присмеркiв, а вгорi, крiзь просвiти в зеленому склепiннi розкiшних крон, поблискували то синi, то фiолетово-рожевi клаптики чистого лiтнього неба.

Мул, нагнувши голову, шукав дорогу в чагарниках, а Вилю Власев дрiмав на його спинi i, гойдаючи ногами, думав про речi, якi нiчого спiльного не мали з геохiмiєю, з бригадою, з вiдкритими покладами мiдної руди...

Бiля входу в його палатку сидiли два чоловiки. Вони грали в шашки, а поверх їх голiв з цiкавiстю заглядав суворий сторож села Цвят. Один iз незнайомцiв був одягнений у картату спортивну сорочку, що наполовину вилiзла з штанiв, i взутий у важкi туристськi черевики, шия в нього була обмотана вицвiлим червоним шарфом, з-пiд якого виднiлось бронзово-смугляве тiло. Другий був у синьому картузi i бархатнiй куртцi з накинутим на плечi потертим прогумованим плащем.

Бай Стаменко по-вiйськовому виструнчився, козирнув i, кинувши погляд на гостей, поспiшно доповiв:

- Цi двоє, товаришу начальник, питаються про роботу. Я наказав їм почекати на тебе, щоб ти сам розiбрався. Вони мають посвiдчення, а також лист вiд районного комiтету.

"Дуже вони менi потрiбнi! - подумав Вилю Власев. - Замiсть смачної вечерi - неприємнi розмови. Оце пощастило!"

Вiн запросив гостей у палатку i вирiшив не возитися з ними. Хоч вони принесли лист з районного комiтету, та що з того?

- Даремно ви били ноги, - почав вiн, скидаючи пiджак. - Зовсiм даремно. Це геологiчна бригада, i в чорноробах ми потреби не маємо.

Той, що в бархатнiй куртцi, оглянув палатку i, не поспiшаючи, впевненими рухами, наче був у власному домi, спустив завiсу входу. Другий зняв скло з лампи, чиркнув сiрником i запалив гнiт.

- Я не просив вас хазяйнувати! - насупився Вилю Власев.

Той усмiхнувся. Вiн був старший за свого товариша, вилицюватий, з трохи горбатим носом, гострою борiдкою, що стирчала вперед, схожа на мiсяць-молодик. Вiн посмiхався, а очi дивились пильно. Вилю Власеву здалось, що вони оливково-зеленуватого кольору.

- Не гнiвайтесь, - сказав гiсть. - Ми не великi пани, звикли самi себе обслуговувати.