Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця

Отож він такий сердитий зразу тут і наскочив на всіх.

Але все те минулось.

Сідаючи в шинку до столу, він сам собі глибокодумно бурмотів:

— Так, так! Еге ж… хай буде так: «Свиняче молоко!» — і він, задоволений цим рішенням, витягаючи з кишені, залюбки жував зовсім зелені лісові кислички, що ними почастувала його ще вранці якась молоденька циганочка, ворожка, коли він, випадково її зустрівши, попросив чого-небудь гемонського задля піднесення свого чоловічого духу.

I він тепер жував тії кислички, зеленець, і йому вже й справді-таки здавалося, буцім дух його таки й справді підноситься від закладених у лісові яблучка циганських чар молоденької ворожбитки.

30

I такий піднесений настрій тепер опанував його, аж він сам собі ще дужче сподобався.

I шинкарочка Настя Певна раптом припала панові обозному до душі.

Та й дома ж на нього чекала кохана дружинонька, і пан Демид навмисне хотів затриматися, щоб попомучити її дожиданням.

Йому, правда, ще й просто хотілося ось тут спочити після важкого дня з лопатою, після незвичного й тяжкого труда, бо за все життя не перекидав пан стільки глею, як за останні кілька днів, — і Демид хотів трішки спочити, щоб до молоденької дружини з'явитися в повній силі й красі.

Сівши до столу, він задивлявся (мимоволі, звісно) і на шинкарочку, вельможний пан, бо ж очей від неї одвести була несила, така вона виступала там пишна та красна, вся в разках доброго намиста, в дукачах та ковтках, з перснями та каблучками на кожному пальці, в барвистім гуцульськім строї, який шинкарка прибрала собі сьогодні, бо личив їй, — і вона бачила, що панові обозному припала до вподоби.

— Вся горілка в час війни повисихала? — спитав він жартівливо.

— Так, зацний пане.

— 3 мого веління? — хизуючись своєю владою, спитав полковий обозний.

— Так, ваша вельможність.

— То налий мені хоч кухоль молока! — звелів пан Купа-Стародупський і знову посміхнувся до шинкарочки своїми аж надто червоними губами, що сяяли з-під не таких уже й густих руденьких вусенят.

— Молочка? — перепитала шинкарка, але не зрушила а місця.

— Молоко — це питво молодих, еж вони п'яні й без того: своєю молодістю п'яні. А старим…

— Ні! — вигукнув захожий спудей-латинник. — У древніх сказано: vinum lac senum! — тобто — вино заміняє старим молоко! Отак!

— Протиріччя породжують істину, — глибокодумно погодився пан обозний.

— А істина — в вині! In vino veritas!

— Од ваших нестеменних істин може заболіти голова, — задзюрчала хутеньким сміхом Чужа Молодиця. — Ось послухайте краще!

I вона заспівала.

Бо ж, нівроку їй, співати вона вміла:

— Ой пора в нас не така,
Щоб горілку пити!
Краще кухоль молока
Враз перехилити:
3 молока береться сила,
Щоб ворожа рать тремтіла,
Молоко кріпить нам кров —
I на битву й на любов!
Як настав облоги час,
Висохла горілка,
Пийте, люди, воду й квас,
Пийте з понеділка!
А у мене городяни
3 молока щоденно п'яні, —
Ну, а може, я й сама
Вибиваю їх з ума?!
Гляну раз і гляну два
Іскрами-очима, —
Закрутилась голова
В Гриця і в Максима…
Трунок славний мій, панове, —
Біле личко, чорні брови,
Тож заходьте до шинка —
Скуштувати молочка!

I додала:

— Отак, пане полковий обозний!

— А чом же, — спитав Пампушка, — коли в городі катма горілки… чом же в тебе в шинку стільки п'яних? Що ж оці всі люди пили?

— Молоко пили, — блиснула зубами та очима шинкарка. — Чого ж вони п'яні?

— Корова в мене, бач, така: дає хмільне молоко.

— Чим же ти її годуєш?

— Римами!.. Віршів розвелось тепер задосить. От я й одрізаю праві боки в сторінках усяких поетичних книг… та й… оцією січкою…

— Там же — не тільки рими? Бо на звороті ж…

— А яка ж корова витримає самі тільки рими!

— Ти все це, гляди, мабуть, жартуєш? — непевно спитав, гризучи Мар'янині кислички, пан полковий обозний.

— Боже борони!

— Я таки наче хмеліти став… — сам до себе прислухаючись, спантеличено відзначив Демид. — А на мене ж рими не впливають! Чого ж це я п'яний?

— Про це ж я вже співала цілу пісню, — розвела руками шинкарочка.

— Хіба? — щиро здивувався пан Купа.

— Перекажи йому своїми словами, без пісні, — порадив хтось, тверезіший. — Панові обозному поезія недоступна є, як зорі в небі для кнура!

— Що-о?!

— Ми всі тут п'яні — від її поглядів, пане полковий обозний, — своїми словами, тобто щирою прозою, переклав Демидові Пампушці якийсь безвусий школяр.

— Вона, бач, стільки років розливає вино та горілку, що й сама стала хмільна!

— Бо й сама, як вино! — скочивши з таратайки, хвацько вигукнув Оникій Бевзь та й поцілував шинкарочку в медові уста, і аж очманів од поцілунку, бо все в ньому заклякло на хвилю, заніміло, наче його самого почепили на шибеницю. — Міцніш від оковитої!?