Читаем Крадії та інші твори полностью

Крадії та інші твори

По-третє, «Старий» — це твір, де порівняно менше даються взнаки пересади Фолкнерового стилю: структурна аморфність чи надмірна розмаїтість мови. «Старий» — добре підтвердження тези дослідників про те, що Фолкнер найповніше є сам собою у невеликих за обсягом творах, коли твір народжується, так би мовити, єдиним творчим поривом, і де автор до самого кінця не випускає а ока загальної ситуації, не дає розгулятися власній фантастично-щедрій уяві. (Не слід сказане вище розуміти як докір романістиці Фолкнера: романи його вельми своєрідні, це часто амальгама кількох повістей та оповідань, не зовсім позбавлених самостійного життя або просто вільна оповідь, не зв’язана цілісним сюжетом. Адже ж і «Старого», до слова кажучи, Фолкнер написав не як окремий твір, а як своєрідну паралель до «Диких пальм», роману про двох пристрасних закоханців, що знехтували суспільними умовностями заради свого почуття і зрештою зазнали в житті поразки. «Дикі пальми» й «Старого» Фолкнер об’єднав під однією палітуркою, як «двоєдиний роман», де розділи обох творів друкувалися впереміж. Звісно, в цьому можна вбачати просто химеру авторову, бо ці твори абсолютно незалежні один від одного, хоч і мають чимало «симетричного» як у деталях, так і в загальній ідеї).

А «Крадії» — чи не найлегший у нього роман: хронологічний розвиток фабули майже безперебійний, конструкцію і стиль твору надзвичайно майстерно узгоджено зі змістом.

До того ж «Крадії» можуть бути для читача найкращим запрошенням до країни Йокнапатофи. Тут знаходимо весь суспільний спектр Фолкнера — білі й негри — і десь окрайцем на далекому історичному тлі індіяни-чикасо, перші поселенці на цій землі, білі аристократи й білі злидарі, селюки й городяни, диваки й ділки, діти й старі. Випробування Лусьєса Пріста, що приводять його до висновку про неуникненний тягар відповідальності за свої вчинки, хоч би й не з власної волі здійснені, — це, власне, ще один варіант «роману виховання», ще одна (і не схожа на попередні у Фолкнера) розробка теми: підліток на порозі юності (дивись хоча б «Неподолані», «Ведмідь» та інші твори). Ліричні та філософські пасажі «Крадіїв», останнього твору йокнапатофської епопеї, дуже нагадують аналогічні місця в «Сарторісі», яким започатковано цю грандіозну епопею. У «Крадіях» подибуємо типово фолкнерівські конфронтації і контрасти: Буч і Бун обоє хвальковиті, але в першого ця риса жорстока й самовладна, а в другого — якась хлоп’яча і навіть жертовна, хоч вона й не підносить його до рівня шляхетності, що властива якраз негрові, дядькові Пошемові Гуду. Згадувану з півсторічної відстані картину Йокнапатофи овіяно чимось романтичним — і наче прощальним… А для нас це не прощання, а перша зустріч, після якої ми ще не раз гостюватимемо у Фолкнеровому світі, що таїть для нас чимало непізнаного і невідкритого.

Ростислав Доценко