Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

Вона ще раз кинула обережний погляд на папiрець. "Знищуйте окупантiв, насамперед офiцерiв i таких катiв, як комендант Києва Ебергардт, як начальник полiцiї..."

На мить майнула думка: "Знайти вранцi Курта, показати йому цю листiвку, хай знайде совєцьких заброд, що таке пишуть... Ох, як вона зараз їх ненавидiла! Яка пiдлiсть - пiдсовувати невиннiй людинi, пiдводити пiд розстрiл.

Проте Люцiя вiдмовилася вiд цiєї думки. Вона не буде встрявати в полiтику, її справа - спiвати, їй треба вижити у цю тяжку годину за будь-яку цiну, не потрапити мiж перехресний вогонь.

Третьокласницею, їдучи з мамою у пiонерський табiр, бачила на станцiї Дебальцево сцену, яка навiк вкарбувалася у пам'ятi. Робiтник, який зчiплював залiзничний состав, подаючи машинiстовi маневрового паровозика сигнали, не уберiгся i потрапив мiж дисками буферiв, що зiйшлися, - з малою Люцiєю сталася iстерика, i вже годi було думати про поїздку у табiр. Нi, нi, нiзащо не потрапити мiж диски! Завжди бути насторожi, завжди вчасно вислизнути з-помiж буферiв.

Люцiя подерла страшний папiрець на найдрiбнiшi клаптики, вона розривала i розривала аркушик, поки її пальцi уже не могли утримати малюсiнькi частинки. Тодi пiшла у туалет i почала кидати їх в унiтаз, та не всi враз, бо вода не зможе усi змити, спустила воду, почекала, поки зникнуть першi папiрчики, тодi ще кинула, iще. Коли у руках нiчого не залишилося, зайвий раз смикнула за шнурок "Еврики" i трохи постояла, поки вода заспокоїлася, перевiряючи, чи не випливе якийсь клаптик нагору.

Тодi повернулася у кiмнату, гарячкове мiркуючи, хто б це мiг пiдкласти їй таку свиню. Звичайно, не доброзичливець, а потайний ворог. Та хто в неї ворог? Ображений, знехтуваний коханець Гiллер? Нi, вiн не посмiв би, та й потрiбна вона йому у кафе: де iще вiн знайде таку слухняну помiчницю? На нiй тримається вечiрнє кафе, бо багато клiєнтiв приходять лише заради неї. Правда, посуду вона вже не миє, Артуру Христофоровичу довелося найняти прибиральницю. Бородатий грузин Антон? Навряд. Йому аби тiльки нажертися, коли з'являється на роботу, i вiдтюкати свою норму на пiанiно, щоб Гiллер не вигнав. До неї вiн ставиться байдуже i старанно виконує замовлений акомпанемент. Помiркувавши, вона вирiшила, що таку свиноту могла вчинити тiльки кирпата Дуська, яка дуже заздрить їй, - їхнi пальта висять у сiнях поряд, непомiтно вкинула - i все.

Але вона, Люцiя, не буде доносити на Дуську, чорт з нею! Головне - не потрапити мiж диски буферiв...

Тим часом гауптштурмфюрер пiдвiвся i пiдiйшов до чорного, лискучого пiанiно. Вiн пiдняв кришку i, стоячи, узяв акорд. Люцiї здалося, що вiн просiяв, почувши глибокий, чистий звук iнструмента.

- "Стейнвей"! - урочисто промовив вiн. - Ти знаєш, що таке... "Стейнвей"? Цього нiхто не знає, тiльки ми - нiмцi, з усiх народiв найчутливiшi до чистоти звука. - Вiн погладив рукою блискучий бiк пiанiно. - Мiй любий "Стейнвей"! - розчулено повторив вiн.

"Як це "його"? - здивовано подумала Люцiя, яка й далi стояла бiля стiнки, дивуючись рiзкiй змiнi настрою гауптштурмфюрера i не знаючи, як далi будуть розвиватися подiї. Втiм, вона уже спостерiгала таке, коли Курт привiз її вночi на свою квартиру. Тодi, випивши, вiн раптом розчулився, почав розповiдати про своє дитинство i витяг з шухляди блискучi кольоровi листiвки з нiмецькими пейзажами. На них були i лiси, i гори, i чудовi долини, мiстечка й села iз гостроверхими кiрхами, вкритими червоною черепицею ошатними будиночками, перед якими зеленiли пiдстриженi газони. Це була його "Гаймат"[1], задля чиєї слави вiн пiшов воювати з дикими слов'янами, якi мусять звiльнити землю для нiмцiв, людей, що вмiють краще господарювати, будувати такi гарнi кiрхи й села, створювати божественну музику i робити чудовi iнструменти. I тодi, i зараз їй не вiрилося, що це той самий гауптштурмфюрер Раух, про якого уже пiшла слава як про вкрай жорстокого i пiдступного садиста. Вона й сама помiчала з естради, як навiть офiцери-армiйцi, коли вiн зрiдка з'являвся в "Едельвейсi", намагалися триматися подалi. ------[1] Г а й м а т - Батькiвщина (нiм.). ------

Раух зняв своє чорне шкiряне пальто, кинув його на диван, а сам опустився на круглий гвинтовий стiлець i, любовно розглядаючи iнструмент, продовжив свою розповiдь: