Криза сучасного світу

Та облишмо всі передчуття, адже саме дійсний стан речей повинен особливо непокоїти нас, тому повернімося на мить до поглядів на реставрацію «західної традиції», які ми маємо нагоду спостерігати довкола. Досить одного зауваження, аби довести, що з такими ідеями нині щось «не так»: вони майже завжди містять у собі більш-менш явну ворожість до Сходу. Варто зазначити, що навіть ті, хто волів би покластися на християнство, іноді надихаються цим духом; вони ніби прагнуть віднайти протиріччя, яких насправді не існує; так ми натрапляємо навіть на такі абсурдні твердження, згідно з якими, хоча у християнстві та східних доктринах ми віднаходимо одні й ті самі речі, виражені в однаковій формі в обидвох випадках, вони, втім, не мають єдиного значення, що може бути навіть протилежним![52] Ті, хто робить подібні заяви, доводять тим самим, що, якими би не були їхні претензії, вони не надто далеко просунулися в розумінні традиційних доктрин, оскільки не помітили фундаментальну єдність, що ховається за всім різноманіттям зовнішніх форм, й навіть там, де ця єдність стає абсолютно очевидною, вони однаково й надалі ігнорують її. Тож їхнє розуміння самого християнства залишається цілком поверхневим і не відповідає поняттю істинної традиційної доктрини, що пропонувала би повний синтез, який охоплював би всі сфери; ось той принцип, якого їм бракує, і в цьому сенсі вони перебувають під набагато сильнішим впливом сучасного духу, якому вони воліли би протистояти; тож, уживаючи слово «традиція», вони, звісно, не наділяють його тим самим змістом, яким наділяємо його ми.

Посеред ментального хаосу нашої епохи ми стали нерозбірливо застосовувати слово «традиція» до всіх видів речей, почасти дуже незначних, як-от до позбавлених будь-якого змісту звичаїв, що подекуди можуть мати зовсім нещодавнє походження; в інших працях ми вже повідомляли про схожі зловживання щодо слова «релігія». Нам треба остерігатись таких мовних девіацій[53], у яких відливається свого роду виродження відповідних ідей; і той факт, що дехто кличе себе «традиціоналістом», не доводить, що він принаймні приблизно уявляє собі, чим є «традиція» в істинному розумінні цього слова. Зі свого боку, ми категорично відмовляємося використовувати це визначення для всього суто людського; на це особливо важливо звернути увагу саме зараз, у час появи таких висловів, як, наприклад, «традиційна філософія». Філософія не має права на це визначення, тому що вона існує лише в раціональній сфері, навіть якщо вона не заперечує всього, що виходить за її межі, та оскільки вона є всього-на-всього конструкцією, зведеною людьми, позбавленою будь-якого одкровення та одухотворення, вона, якщо коротко, є сутнісно «профанною». Ба більше, всупереч усім ілюзіям, які плекають деякі люди, суто «книжкової» науки не вистачить для виправлення менталітету раси та епохи; ця мета потребує дечого більшого, ніж філософські спекуляції, що, навіть за найсприятливіших обставин, самою своєю природою приречені бути абсолютно поверхневими та більш вербальними, ніж реальними. Щоб реставрувати втрачену традицію, щоб справді оживити її, необхідний контакт із живим традиційним духом, а такий дух, як ми вже зазначали, лишається повністю живим тільки на Сході; втім, дійсно першою необхідністю є наявність на Заході прагнень повернутися до цього традиційного духу, хоча і досі це залишається тільки у формі прагнень і нічого більше. Деякі течії «антимодерної» реакції, котрі, на нашу думку, все ще не набули завершених форм, можуть тільки підтвердити це припущення. Хоча їх критична та негативна природа є довершеною, вони все ж далекі від відновлення істинної інтелектуальності й розвиваються виключно у межах досить обмеженого ментального горизонту. Та це вже щось — у тому сенсі, що це ознака стану душі, чий слід складно було би віднайти ще декілька років тому; якщо всі мешканці Заходу вже не одностайні щодо виключно матеріального розвитку сучасної цивілізації, це може бути ознакою того, що надія на порятунок ще не втрачена повністю.