Одна книжка, куплена на вернісажі у Львові за півтори гривні, відкрила перед Юрком Банзаєм нові світи. Книжка "Шаманські сновидіння" Кетрін Грубер. У ній розповідалось, як у домашніх умовах навчитися замовляти сновидіння із потрібним вам сюжетом, як у сновидіннях шукати відповіді на запитання, а також як навчитись бачити і контролювати усвідомлені сновидіння. Навіть якщо три четверих інформації у книжці було повною лажею, то все одно — Банзая вона зачепила за найживіші нерви й вивернула назовні.
Саме від неї (книжки) проросли корінці його інтересів: він шукав літературу з медитації та виходу із власного тіла; читав праці подружжя Уоссон від етномікології; порівнював власний досвід з перлинами у дослідженні сну — книгами Лабержа, оцінював рефлексії братів Маккена стосовно впливу психотропних грибів на розвиток людства; прочитав усі праці Грофа в царині ЛСД-терапії та голотропного дихання. І, звичайно ж, перепробував на собі усе, що тільки можна було попробувати вдома на канапі чи в кухні. Що, власне, і приводило його тричі в реанімацію.
Та все ж найбільше його зачепило усвідомлене сновидіння. Навіть сам Карлос Кастанеда присвятив йому окрему книжку... І саме тут Банзай пробував із невідступною твердістю, якої йому не вистачало для медитацій.
Але
Наука давалася стрибкоподібно. Із замовлянням снів проблем виникало все менше й менше. Якось (це було саме у той період, коли Соля пішла від нього) він задумав побачити сон, у якому сокирою розкроює зрадниці голову. Сон приснився... волаюче реальний. Із поверненням свідомості Банзай довго дякував Богу, що то був
За весь час практики — від кінця третього курсу до тепер — Банзай бачив дев'ятнадцять
Здавалося, він повільно наближався до чогось.
Банзай надумав піти до Діми. Той мусив знати хоч би щось про той Інститут трансперсональної психології. А якщо він направду щось знав, то, може, підказав би, про що та книжка, яку читав Корій.
У психохолога сидів пан Вітайль Тичинда. Він пив каву й розповідав щось відверто нецікаве. Коли у двері зазирнув Банзай, лице Діми набуло страдницького виразу, мовляв, "Порятуй, друже!"
— Вітю, у мене клієнт, — звернувся він до пана Вітайля. Той продовжував нахабно сьорбати каву.
— A-a-a-a-a-a! Заходьте, заходьте, пане Юrію. Сідайте тут на кrісло. Ми з Дмитrом саме rозмовляємо пrо ПОЕЗІЮ. Taк oт... Сосюrа Rанній і Сосюrа Пізній — цe щось вельми відмінне... Дo rечі, ви читали мою останню збіrочку? "Заrади кохання"? В основному, веRлібеRи...
Банзай скрушно похитав головою, показуючи, що ні, іще не читав нової збіrочки: робота, дружина, діти — ніколи все!
Діма задумливо розглядав сумне обличчя Ринґо Старра та босі ступні Леннона.
— То
Діма виразно глянув на пана Вітайля. Здавалося, його погляд промовляв: "Джон тим самим хотів передати людству, що кавування під чорно-білими плакатами — не іграшки, і що кабінети психологів — не місце для таких кретинів. Даруйте, для таких кrетинів".
Пан Вітайль, здавалося, раптово прозрів і збагнув усю символічність босості Джона. Він хутенько досьорбав каву (при цьому бурмотів: "Аякже! У Чєхова всьо-всьо-о-о-о пrо це написано!
— Слухай, Дімо, — звернувся він, коли двері за поетом зачинилися, — ти читав якісь книжки Інституту трансперсональної психології? Ну, Ґроф, Маккена...
— Ґроф. А шо таке?
— Шо, на твою думку, означає вираз "пнакотіческіє пєснопенія"?
Діма знизав плечима. Без поняття, — говорило це знизування.
— А хто такий фон Юнцт? — звичайно, тепер він пригадував книжку, але Дімине слово його також цікавило.
Той знову знизав плечима.
Банзаю кортіло задати ще одне запитання: як пов'язати тексти трансперсональної психології з культами Полінезії та їхніми аналогіями в доколумбовій Америці?
Але й цього Діма не знав. Тому Банзай не питав більше нічого.
Він боявся, що зовсім скоро сам дізнається, у чому справа. У Бібліотеці.
Тільки до чого тут ще й Корій?