Культ

Дарця несвідомо здригнулася. Вона глянула туди, де кілька вічностей тому стояла постать. Її брови здивовано скочили на чоло.

— Нема, — просто відповіла вона, виказуючи тим самим повне нерозуміння того, що трапилось.

Банзай сів на підвіконня. Ні з того ні з сього Дарця спитала прямісінько в чоло:

— Ти виходив, правда? Як тобі вдалося?

— Я нікуда не виходив. Я взагалі не розумію, шо трапилось.

— Ти виходив, — вперто повторила вона. — Скажи, шо ти бачив? Ну скажи, Банзайчику, давай.

— Звідки ти знаєш? Чому ти так думаєш, шо я кудись виходив? — добре, що вони стояли у темряві, і не було видно дикого переляку на Юрковому обличчі.

Дарця вмить посерйознішала. У кількох словах вона спробувала переказати йому свій досвід.

6

У Новояворівську, де, власне, і навчалася Дарця, математику викладала молода кобіта, недавня студентка Рената Степанівна, вона ж пані Реня. Якби пані Реня якимось дивом зустрілась із Банзаєм, вони, безперечно, могли б проговорити не одну годину. І виявити при цьому неабияку схожість інтересів.

Якось, після чергового уроку, пані Реня підкликала Дарцю до себе й спитала, чи та уміє контролювати ЦЕ. Звичайно, Дарця почувалась, ніби її стукнули по голові мішком, але... Чомусь (чому?) вона відповіла, що так, ясно, хто того не вміє, ясно, що вмію, а що?

Пані Реня натомість попросила Дарцю на мить абстрагуватись і спитала, чи вона, пані Реня, їй, бува, не подобається як жінка. Тому що на уроці Дарця — контрольовано чи не контрольовано — ухитрялася фізично збуджувати її на відстані.

Дарці захотілося втекти з класу подалі від хворої вчительки, але та випередила, схопила її за руку і сказала:

— Я не лесбійка, я просто кажу, що було. В тобі є задатки, дитино. Скажи чесно: ти дійсно вмієш то контролювати?

Дарця була змушена сказати, що ні, нічого подібного вона не мала на меті і взагалі не до кінця розуміє, про що йде мова.

Тоді пані Реня взялася прояснити їй кілька аспектів у справі. Звісно ж, усе виявилося абсолютною маячнею, про що наглядно свідчать наступні прикрі трафунки з тою самою пані Ренею.

Пані Реня, в силу своєї психічної хвороби (інакше всі ці балачки пояснити просто неможливо... та й не варто) почала розказувати про різні дивні речі. Про практику виходу із власного тіла; про трансцендентальну медитацію та про чудесний катарсис, який вона нібито дарує; про можливість пересування за межами власного тіла та про астральні польоти; про небезпеки, які чигають на таких необережних літунів під час медитації чи усвідомленого сновидіння.

Пані Реня сказала, що це дуже незвично зустріти у такої малої дівчини таке обдарування (яке ще обдарування? — ніяк не могла втямити Дарця), такі можливості, такий потенціал...

Пані Реня давала їй читати купи літератури, проте жорстко заборонила пробувати будь-що. Особливо насамоті. Пані Реня часто повторювала, що Дарця повинна розуміти, щ о відбувається із нею та навколо неї (і знову ж таки докази на користь виснаження її психіки, чи — що гірше, проте, імовірніше — повного божевілля: сама Дарця нічого такого, що б відбувалося навколо неї, не запримітила).

Їхні діалоги велися приблизно півтора місяця у восьмому класі. По Різдвяних канікулах пані Реня не прийшла до школи. Її заміняв пенсійного віку добродій з хижою посмішкою на зів'ялих устах, який мав глибоко в дупі усілякі метафізичні блукання в пошуках себе. Він постійно повторював, що через них, осоружних безтолкових йолопів, у Ренати Степанівни тепер проблеми з серцем. "Якраз! Знаємо ваші проблеми зі серцем"... — думала тоді Дарця. Вона не знала, що трапилося насправді, але у двадцять сім років проблем зі серцем у такої кобіти, як пані Реня, слід було очікувати в останню чергу.

Через три тижні пані Реня знову з'явилася на роботі. Правда, там вона пробула лиш один день. Вона розповіла Дарці, що весь цей час була у Льовові у психодиспансері, що на вулиці Кульпарківській, 95.

Приблизно місяць її тримали у дурці. Після повернення звідти пані Рената виглядала, м'яко кажучи, трохи не в собі. Її лице осунулося від виснаження; вона помітно постаріла.

Пані Реня розказала, що перед Новим Роком пробувала виходити зі свого тіла і саме тоді їй нарешті поталанило. Вона дуже майстерно перевела розмову, коли Дарця намагалася розпитати, як то виглядало. Пані Рената лише сказала, що вона не змогла правильно зайти назад. Розповідала, що тепер половина тіла наче не належить їй: усі сенсорні відчуття — вода, яку вона п'є, їжа, що проходить по стравоходу, дотик, біль — відчуваються десь зліва, за чверть метра від тіла. І повна дискоординація рухів.

Потім Рената взяла Дарцю за руку і примусила її пообіцяти ніколи, НІКОЛИ такого не пробувати. Особливо насамоті. Дарця вдивлялася в обличчя пані Рені й бачила на ньому лише страх. Переляк малої дитини, яка накоїла щось невиправне.

Пані Рені було всього 27.