Читаем Квентін Дорвард полностью

Ходи — ти будеш тим,

ким хочеш бути.

А якщо ні, то я

тебе побачу серед слуг,

негідних торкнутися пальців фортуни.

Шекспір. «Дванадцята ніч»

Коли вже пообідали, капелан, котрому припало до вподоби товариство Квентіна Дорварда, і, мабуть, бажаючи довідатися від нього про подробиці ранкової пригоди, провів його до віддаленого покою, вікна якого з одного боку виходили в сад. Побачивши, що його гість чомусь позирає весь час у вікно на сад, він запропонував зійти з ним туди й помилуватися з цікавих чужоземних рослин, якими епіскоп засадив свої квітники.

Квентін відмовився, щоб не бути настирливим, і сказав, що вранці йому зробили там зауваження. Капелан усміхнувся й відповів, що справді раніше забороняли стороннім особам відвідувати єпіскопський сад.

— Але то було давно, — додав він, знову всміхаючись, — коли наш шановний отець був ще вельможним молодим прелатом і мав не більше тридцяти років і коли багато прекрасних дам приїжджали в замок, щоб дістати тут духовну втіху. Звичайно, — додав капелан, усміхаючись і опустивши очі чи то з скромності, чи з лукавства, — цим прекрасним грішницям, яких завжди поміщали в покоях, де тепер мешкає благородна каноніса, треба було десь дихати свіжим повітрям, не піддаючи себе риску зустріти сторонніх осіб. Але останніми роками ця заборона, хоч формально й не скасована, вже втратила свою силу і лишається тільки як пережиток в уяві старого воротаря. Коли вам завгодно, ми зараз зійдемо й подивимося, чи справді там хтось гуляє.

Для Квентіна не могло бути нічого приємнішого, ніж можливість вільно ходити до саду, до він сподівався, коли доля сприятиме йому, як і раніше, зустріти чи хоча б здалеку побачити предмет своєї любові у вікні або на балконі якоїсь башти, як це було в заїзді «Флерделіс» і в Дофіновій башті в замку Плессі. Йому здавалося, що така вже доля Ізабелли — де б вона не мешкала, бути дамою з башти.

Коли Дорвард з своїм новим знайомим зійшов у сад, капелан скидався на філософа, що тільки «й цікавився земними справами, тим часом як погляд Квентіна, одірвавшись від землі, шугав десь угорі; юнак хоч і не вивчав неба, мов астролог, зате пильно оглядав вікна, балкони і особливо башти, що виступали з усіх боків внутрішнього фасаду старої будови, немов шукав там свою провідну зірку.

Захопившись спогляданням, закоханий юнак майже не слухав — якщо взагалі слухав — переліку рослин, трав і кущів, які показував йому поважний провідник. На деякі капелан рекомендував звернути особливу увагу, бо з них виробляли ліки, на інші — через те що їх додавали для запаху в страви, а ще на інші й найдивніші тільки тому, що вони становили собою велику рідкість. Квентінові все ж таки треба було вдавати, що він слухає уважно, але це було не так легко, і він у думках посилав до біса настирливого природознавця з усім його рослинним царством. Нарешті, він здихався його, коли продзвонив дзвін, закликаючи капелана на якусь відправу.

Шановний природознавець багато разів без усякої потреби просив вибачення за те, що мусить покинути свого нового друга, і з приємністю запевнив його, що відтепер він може гуляти тут у саду аж до самої вечері, не боячись, що хтось його непокоїтиме.

— Тут, — пояснив він, — я завжди готую мої проповіді, бо це найвідлюдніше місце. Ось і зараз буде моє казання в каплиці, і, якщо ви захочете вшанувати мене своєю присутністю… Мені здається, що я маю хист до них, а втім, це не моя заслуга…

Квентін чемно відхилив цю пропозицію, посилаючись на головний біль, який найкраще можна вгамувати свіжим повітрям, і, нарешті, настирливий панотець залишив його самого.

Зоставшись наодинці, Квентін з цікавістю почав оглядати кожне вікно, навіть шпарку, особливо придивляючись до тих, що були поблизу маленької хвіртки, через яку Марта впустила Хайреддіна, і де, на його думку, були покої графинь. Але час минав, а в саду не видно було нічого такого, що могло б ствердити або заперечити повідомлення цигана. Нарешті уже посутеніло, і Квентінові здалося, він і сам не знав чому, що його блукання протягом такого довгого часу в саду могло викликати незадоволення чи підозру.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Исторические приключения / Научная Фантастика / Социально-психологическая фантастика