Квентін Дорвард

— Що? Як це так? — вигукнув Квентін, відштовхнувши від себе Амеліну з такою неввічливістю, якої в іншому випадку він не дозволив біг ніколи навіть з жінкою низького походження.

— Отже, графини Ізабелла залишилася там, у замку! Прощайте! Прощайте!

Він обернувся, щоб поспішити назад до замку, але Хайреддін, схопивши його, затримав.

— Гей, послухайте! Послухайте, тільки, ви ж біжите назустріч смерті! Якого ж тоді біса ви носите кольори старшої графині? Ну, більш ніколи не віритиму синьому й білому шовку!.. За нею майже такий самий великий посаг, у неї діаманти, золото і такі ж права на графство.

Хвилюючись, ковтаючи слова, циган боровся з Квентіном, намагаючись затримати його. Нарешті, щоб визволитися, Квентін ухопився за кинджал.

— Ну, коли вже так, — сказав Хайреддін, випускаючи шотландця, — хай вас чорт ухопить, якщо він існує!

Визволившися, Квентін як вітер полетів назад до замку. А Хайреддін повернувся до графині Амеліни, яка впала на землю від страху, сорому й розчарування.

— Тут сталося непорозуміння, — сказав він, — вставайте, пані, й ходімо. Я ще до ранку здобуду вам чоловіка, далеко кращого від цього хлопця з дівочим обличчям. А коли й той вам буде не до вподоби, то знайду їх ще хоч двадцять…

Пані Амеліна була настільки ж нестримна в своїх пристрастях, наскільки гоноровита й легкодумна. Як і багато Інших, вона сяк-так управлялася з своїми звичайними повсякденними справами, але в критичні хвилини здатна була тільки на безпорадні скарги. Так і тепер: вона заходилась докоряти й лементувати, називала Хайреддіна злодієм, обманщиком, убивцею.

— Назвіть мене цінгаро, — відповів він спокійно, — і цим усе буде сказано.

— Потворо! Ти запевняв, що зорі наперед визначили наше одруження і вмовив мене написати записку. О, я нещасна! — вигукувала бідна жінка.

— І так би вони й вчинили, — сказав Хайреддін, — коли б обидві сторони цього бажали. Невже ви гадаєте, що щасливі сузір'я можуть одружити когось проти його волі? Я зробив помилку через ваші кляті християнські звичаї — усі ці дурні стрічки та нора. Юнакові, очевидно, більш до вподоби телятина, а не яловичина: в цьому вся справа! Вставайте і йдіть за мною! Але майте на увазі, що я не терплю лементу й умлівань.

— Я й погою не ступлю, — вперто сказала графиня.

— Присягаюся блакитним небом, що ви все ж таки ступите. Присягаюся вам усім, у що тільки вірять дурні, що не посоромлюся роздягти вас догола, прив'язати до дерева й залишити напризволяще.

— Ні, — встряла Марта, — ти цього не зробиш з нею. В мене теж є ніж, і я володію ним не гірше за тебе. Вона добра жінка, хоч і дурна. А ви, пані, вставайте й ходімо. Сталася помилка, але ви все-таки цілі й здорові. Там, у замку, багато є таких, що віддали б усе на світі, аби стояти зараз тут, де ми стоїмо.

Саме в цю хвилину із Шонвальдського замку до них долинув тлум, в якому перемішувалися крики перемоги з зойками розпачу й жаху.

— Ось слухайте, пані, — сказав Хайреддін, — і дякуйте нам, що в тому концерті не чути вашого верескливого дисканта. Вірте, у мене щодо вас чесні наміри, а зорі пошлють вам доброго чоловіка.

Як загнаний звір, виснажений страхом і втомою, графиня Амеліна здалася на волю своїх провідників і дозволила їм вести себе, куди їм «заманеться. Збентеження і хвилювання так знесилили її, що достойна пара, яка швидше несла її, ніж вела, могла безперешкодно розмовляти, бо графиня й не добирала їхніх слів.

— Я так і думала, що це безглуздий план, — казала Марта. — Коли б ти звів його з молоденькою, тоді ми справді могли б розраховувати на їхню вдячність і на те, що дістанемо притулок у їхньому замку. Але як можна сподіватися, щоб такий гарненький юнак одружився з цією старою дурепою?

— Різпо, — сказав Хайреддін, — ти так довго носила християнське ім'я і так довго жила в наметах цього безглуздого на роду і що й сама заразилася їхніми безумствами. Хіба я міг передбачити, що для нього матимуть значення якісь кілька зайвих років, коли користі, під одруження така очевидна? Адже ти знаєш, що далеко важче було б умовити ту боязку дівчину, ніж оцю графиню, яка тепер висить на наших руках, мов чувал. Крім того, мені подобався цей юнак, і я хотів йому добра. Одружити його з цією підстаркуватою жінкою означало б улаштувати його щастя, а одружити з Ізабеллою значило б підвести його під гнів де ля Марка, герцога Бургундського, короля французького і всіх, хто зацікавлений в її одруженні. А що багатство цієї дурної жінки складається переважно з золота й діамантів, то перепало б щось і нам з собою. Але тятива луснула, стріла не влучила куди слід — отож нічого й базікати. А цю ми передамо Гійомові Бородаю. Він як нап'ється, як почне гультяювати своїм звичаєм, то й не помітить, то й не розборе, чи це стара, чи молода графиня. Ходімо, Різпо! Підбадьорся! Ясний Альдебаран ще світить дітям пустині!

РозділXXI РОЗГРОМ