Квентін Дорвард

Людовік поводився з герцогом як людина, серце якої переповнене незвичайною радістю щирого замирення з улюбленим і випробуваним другом після тимчасової незгоди з ним, що минула і тепер уже остаточно забута. Король докоряв собі за те, що раніше не зробив рішучого кроку для того, щоб таким знаком свого щирого довір'я запевнити милого й доброго родича, що всі ті прикрі непорозуміння, які сталися між ними, нічого не варті порівняно із спогадами про щиру дружбу, виявлену герцогом, коли Людовік був вигнанцем за життя свого батька, короля Франції. Він згадав Філіппа Доброго (як тоді називали батька герцога Карла) і навів тисячу прикладів його батьківського піклування про нього.

— Мені здається, кузене, — сказав «він, — що ваш батько майже не робив різниці між нами, піклуючись однаково і вами й мною. Пам'ятаю, як одного разу, коли я випадково заблудив на полюванні, добрий герцог лаяв вас, що ви покинули мене самого в лісі, немовби ви неуважно поставилися до свого старшого брата.

Обличчя герцога Бургундського, взагалі грубе й суворе, коли він спробував усміхнутися у відповідь на привітні слова короля, спотворила сатанинська гримаса. «Король лицемірів, — ладен був гукнути він, — коли б моя честь дозволяла нагадати тобі, як ти віддячив за всі добрі діла нашого дому!»

— До того ж, — вів далі король, — якби наші дружні й кревні зв'язки були не досить міцні, щоб згуртувати нас, то, мій любий кузене, нас поєднують ще й духовні узи. Адже я хрещений батько вашої прекрасної дочки Марії, яка мені так само дорога, як і мої власні дочки. І коли святі (хай благословенні будуть їх імена!) послали мені дитинча, що згасло за три місяці, ваш царствений батько був його хрещеним батьком і відсвяткував хрестини з такою пишнотою, яку я не міг би дозволити собі і в Парижі. Я ніколи не забуду того глибокого враження, яке справила великодушність герцога Філіппа й ваша, мій найдорожчий кузене, на моє напіврозбите серце бідного вигнанця!

— Ваша величність, — мовив герцог, присилюючи себе сказати щось у відповідь, — віддячили нам уже тоді за цю невеличку послугу такими словами, які цілком винагородили нас за все, що Бургундія могла зробити.

— Я пригадую слова, які ви маєте на увазі, любий кузене, — сказав король, усміхаючися. — Мені здається, я сказав тоді, що у винагороду за ваші добродіяння, я, бідний мандрівник, не можу нічого запропонувати вам, крім моєї власної особи, моєї жінки й дитини. Що ж, тепер мені здається, я майже виконав свою обіцянку.

— Не смію заперечувати те, що завгодно стверджувати вашій величності, — сказав герцог, — але…

— Але ви питаєте, — сказав король, перебиваючи його, — як саме мої діла поєднуються з моїми словами. А ось як: тіло мого немовляти Йоахіма покоїться в бургундській землі; цього ранку я сам щиросердо віддався у ваші руки, а дружина моя… Справді, мій кузене, я думаю, беручи до уваги роки, що минули від того часу, ви навряд чи наполягатимете на беззастережному виконанні моєї обіцянки, зокрема щодо цього. Вона народилася на благовіщення (тут він перехрестився і промурмотав молитву «Ora pro nobis»[226]), приблизно п'ятдесят років тому, але цієї хвилини перебуває недалеко звідси — в Реймсі, і коли вам завгодно вимагати від мене точного виконання всього того, що я обіцяв, то вона незабаром з'явиться до ваших послуг.

Хоч як був герцог Бургундський обурений нахабством і лицемірством Людовіка, який намагався розмовляти з ним найзадушевнішим тоном, він не міг не засміятися з цієї оригінальної відповіді, і сміх цей був різкий, як і всі вияви його почуттів. Він реготав довше й гучніше, ніж це личило за таких обставин на той час (а навіть і тепер), і подякував королю за виявлену йому честь, але рішуче відмовився від товариства королеви, додавши, що він залюбки прийняв би старшу дочку Людовіка, уславлену своєю вродою.

— Я щасливий, любий кузене, — сказав король із властивою йому загадковою усмішкою, — що ви зволили обрати не мою молодшу дочку Жанну. Бо інакше вам довелося б схрестити списи з герцогом Орлеанським; і якби з ким-небудь із вас сталося б нещастя, то і в тому і в іншому випадку я втратив би доброго друга й улюбленого кузена.

— Ні, ні, ваша величність, щодо цього — будьте спокійні, — відповів герцог Карл, — я ніколи не стану на перешкоді герцогові Орлеанському в його любовних справах. Приз, за який я міг би скерувати мій спис проти герцога Орлеанського, має бути без ганджу.