Читаем Квентін Дорвард полностью

— Пане, ви завдали великої образи його милості військовому прево, втрутившись у справи королівського правосуддя, здійснювати яке — його законний обов'язок. Дуже несправедливо ви вчинили і щодо мене, бо сам закон віддав до моїх рук злочинця. Крім того, ви робите досить погану послугу і юнакові. Подумайте тільки: з п'ятдесятьох можливих для нього нагод бути повішеним він ніколи, мабуть, не буде так добре підготований до смерті, як то було перед вашим нерозважним втручанням.

— Якщо мій молодий земляк, — сказав посміхаючись шотландець, — поділяє думку, що я завдав йому лиха, то я поверну його до ваших рук без заперечень.

— Ні, ні! Ради самого неба, ні! — вигукнув Квентін. — Я волію краще, щоб ти відрубав мені голову твоїм довгим мечем — це більше личило б мені, ніж померти від руки такого негідника.

— Чуєте, як він ображає мене! — зауважив виконавець закону. — Ой лишенько! Як швидко ми відмовляємося од наших найкращих намірів! Дві хвилини тому він уже смиренно приготувався рушити на той світ, а тепер, бач, має нахабство ще й начальників ображати.

— Скажіть мені, нарешті, — спитав лучник, — що зробив цей юнак?

— Він утрутився в справу правосуддя, — відповів Труазешель з похмурою серйозністю, — знявши з дерева мертве тіло злочинця, повішеного моєю рукою, хоч на корі того дерева було вирізано королівську лілію.

— Як це сталося, юначе? — звернувся до нього лучник. — Навіщо ти вчинив такий злочин?

— Оскільки я прошу вашого заступництва, — швидко відповів Дорвард, — то розповім вам усю правду. Я побачив людину, яка мучилася у зашморзі на дереві, і перерізав вірьовку, бо мені стало жалі, нещасного. Я не думав тоді ні про які лілії, ні про левконії і не мав ніякого наміру образити французького короля так само, як і нашого найсвятішого папу.

— На якого ж тоді чорта було займати мертве тіло, га? — спитав лучник. — Ти можеш побачити тут повішених скільки завгодно. Пан прево лишає їх після свого об'їзду на кожному дереві. Отож тобі довелося б добряче попрацювати, якби ти надумався підбирати бідолах за катом. Проте що б там не було, я не залишу в біді свого земляка. Слухайте, пане виконавцю! Ви ж бачите, що це цілковите непорозуміння. Згляньтеся на молодого хлопця, та ще й чужоземця. На своїй батьківщині він не звик до таких швидких розправ, які ви встигаєте робити з вашим начальником.

— Це ще не значить, що вони не потрібні на вашій батьківщині, пане лучнику, — зауважив Птіт-Андре, який саме повернувся. — Сміливіше, Труазешелю, держися. Зараз тут буде пан військовий прево. Тоді побачимо, чи захоче він випустити з рук діло, не довівши його до кінця.

— Побачимо, — відповів лучник. — А от, до речі, і дехто з моїх товаришів прямує сюди.

Справді, коли прево Трістан наближався з своїм патрулем з одного боку горба, четверо чи п'ятеро шотландських лучників, на чолі яких скакав Балафре, швидко підіймалися з іншого боку.

У цій скруті Лезлі вже не виявив тієї байдужості до свого племінника, яку йому недавно закидав Квентін. Побачивши свого товариша й Дорварда зі зброєю напоготові, він закричав:

— Кеннінгеме, дякую тобі! Панове, на поміч! Це — молодий шотландський дворянин, мій племінник. Ліндзі, Гатрі, Тайрі, женіть, бийте!

Тепер сутичка, здавалося, неминуча, і хоч стрільців прево було більше, але зброя шотландських рицарів була краща, і це вирівнювало шанси на успіх. Проте військовий прево, чи то через те, що не був певен перемоги, чи боячись викликати невдоволення короля, подав знак своїм солдатам не сходити з місця. Він звернувся до Балафре, що виїхав наперед, як проводир іншого загону, чого це йому, рицареві королівської лейб-гвардії, заманулося рятувати якогось там злочинця?

— По-перше, — відповів Балафре, — я зовсім цього не роблю. Святий Мартіне! Мені здається, що між стратою якогось злочинця і вбивством мого племінника все-таки є різниця.

— Ваш племінник, ласкавий пане, так само може бути злочинцем, як і хтось інший, — сказав військовий прево, — а кожний чужинець у Франції мусить коритися французьким законам.

— Це так, але ми, шотландські лучники, маємо привілеї, — заперечив Балафре. — Хіба не так, товариші?

— Так, так! — гукнули вони разом. — Привілеї, привілеї! Хай живе король Людовік! Хай живе відважний Балафре! Хай живе шотландська гвардія, і смерть усім, хто наважиться порушити наші привілеї!

— Схаменіться, панове рицарі, — сказав військовий прево, — не забувайте про мою посаду.

— Не вчіть нас, — заперечив Кеннінгем, — для цього у нас є власні начальники. А судити нас може його величність сам король або наш командир, оскільки тут тепер немає його превосходительства пана великого коннетабля.

— А вішати нас може, — сказав Ліндзі, — тільки старенький сержант[69] нашого власного корпусу Сенді Вільсон.

— І дати це право іншому — значить образити нашого Сенді, найчеснішого ката, — сказав Балафре. — Коли б мене самого довелося повісити, то нікому, крім нього, я не дозволив би затягнути зашморг на моїй шиї.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Исторические приключения / Научная Фантастика / Социально-психологическая фантастика