Крикнувши гасконцеві, щоб той тримався сміливіше, Дорвард погнав коня, і за хвилину четверо вершників зіткнулися на повному скаку посередині тієї віддалі, яка раніш відокремлювала їх. Сутичка була фатальною для бідного гасконця: його супротивник, скерувавши спис в обличчя, не захищене забралом, проколов йому голову через око, і він упав мертвим з коня. Квентін, якому загрожувала така сама небезпека, навпаки, так спритно нахилився в сідлі, що ворожий спис, злегка дряпнувши йому щоку, пройшов над його правим плечем. Тим часом його власний спис, ударивши супротивника просто в груди, скинув його на землю. Квентін скочив з коня, щоб підняти забрало своєму ворогові, але другий рицар (який досі мовчав), бачачи, яка доля спіткала його товариша, спішився ще швидше за Дорварда й, обороняючи свого приятеля, гукнув до нього:
— Ім'ям бога й святого Мартіна, сідай собі, хлопче, на коня й забирайся звідси з твоїм жіночим крамом! Стонадцять чортів! Вони й так вчинили досить лиха цього ранку!
— З вашого дозволу, пане рицарю, — сказав Квентін, який не міг знести загрозливого тону тієї поради, — я спершу побачу, з ким я мав справу, й довідаюся, хто винен у смерті мого товариша.
— Поки я живий, ти ніколи про це не довідаєшся і не зможеш нікому розповісти, — відповів рицар. — Їдь собі з миром, хлопче. Ми вчинили по-дурному, що перервали ваш похід, та вже досить покарані за це, бо ти зробив більше лиха, Ніж можеш спокутувати своїм життям і життям усіх твоїх товаришів. Ну, а раз ти все-таки бажаєш цього, — сказав він, бо Квентін оголив меч і підступав до нього, — то ось тобі помста!
Кажучи це, він так ударив шотландця по шолому, що той, хоч і народився в країні, де добрі удари не рідкість, досі про таке читав лише в книжках. Ворожий меч упав на нього, мов удар грому, відбивши зброю, яку молодий воїн підняв над своєю головою, розсік шолом до самого волосся, але не завдав йому шкоди. Приголомшений Дорвард упав на одне коліно і був протягом хвилини відданий на милість рицаря, коли б той забажав повторити свій удар. Але чи співчуття до молодості Квентіна, чи подив перед його відвагою, чи любов до чесної гри змусили рицаря не скористатися з своєї переваги. Тим часом Дорвард, очутившись, скочив на ноги й атакував свого супротивника з енергією людини, котра вирішила перемогти або померти, і зі спокоєм, необхідним для успіху. Намагаючись не наражатися на такі жахливі удари, як той, що він тільки-но дістав, Квентін, будучи в легшому спорядженні, ніж рицар, нападав на нього з усіх боків, завдаючи швидких несподіваних ударів, проти яких тому у важкому панцирі не легко було захищатися.
Даремно цей великодушний суперник голосно кричав Квентінові, що їм уже нема за що битися і що він не хотів йому зашкодити. Прагнучи тільки відплатити за сором своєї тимчасової поразки, Дорвард продовжував блискавично нападати на нього, загрожуючи йому то лезом, то вістрям свого меча й пильно стежачи за рухами супротивника, бо він уже знав із страшного досвіду, що той перевершує його силою, і був готовий відскочити назад чи вбік, коли рицар спробує завдати йому нищівного удару.
— Чорти б ухопили цього впертого дурня! Він не може заспокоїтися, доки його добре не стукнуть по макітрі! — Сказавши це, рицар змінив тактику, зібрався на силі, немов переходячи до оборони, і, здавалося, вдовольнявся тільки тим, що відбивав, а не завдавав ударів, якими Квентін невпинно осипав його. Він ніби очікував хвилини, коли юнак зупиниться, щоб перевести подих, або зробить необачний рух, і тоді одним рішучим ударом закінчити бій. Напевне, рицареві пощастило б здійснити свою воєнну хитрість, але доля вирішила інакше.
Поєдинок був у самому розпалі, коли великий загін вершників під'їхав до бійців. Почувши крики: «Стійте, зупиніться, ім'ям короля!» — обидва вони опустили вброю, І Квентін з великим здивуванням побачив на чолі загону свого начальника, лорда Крофорда. Тут був також Трістан Пустинник з кількома солдатами зі свого почту. А всього було з двадцятеро кінних.
ПРОВІДНИК
Він був Єгипту син, як сам сказав мені,
Був спадкоємцем від жахливих чаклунів,
Які вели війну запеклу супроти
Синів Ізраїлю і славного Пророка,
Протиставляючи всі чари чудесам,
Що бог Ізраїлю їх посилав на землю,
Аж поки не прийшов карати мстивий янгол,
І горді мудреці за первенців своїх
Покарані були, як неуки прості.
Приїзд лорда Крофорда і його загону відразу припинив сутичку, яку ми описали в попередньому розділі. Рицар, відкинувши свій шолом, негайно передав старому лордові свій меч, кажучи:
— Крофорде, я здаюся, але тут… дозвольте, я скажу вам на вухо: бога ради, врятуйте герцога Орлеанського…