Квітка Цісик

Прапрапрабабця Квітки — Марія Готеровська була дочкою отця Михайла Готеровського, пароха з села Сугрова з-під Бібрки. А її брат, отець Лев Готеровський (1814—1893), був крилошанином Собору Святого Юра у Львові та деякий час обіймав посаду декана першого львівського де­канату. Народилася Марія Готеровська 1817 року, а коли їй виповнилося 17, вийшла заміж за Івана Дуткевича, випускника Львівської генеральної греко-католицької семінарії, попередньо діставши дозвіл від батька на одруження, адже згідно із законами Австро-Угорської імперії, вона вважалась неповнолітньою і не могла самостійно приймати жодного рішення. Її чоловік навчався у семінарії тоді ж, коли й Маркіян Шашкевич (був тільки на рік старшим за нього). У 1835 році митрополит Михайло Левицький висвятив Івана Дуткевича у сан священика, і останній дістав скерування на душпастирську працю в місто Самбір у церкву Різдва Богородиці, на посаду адміністратора. 2 лютого 1835 року у них народився син, якого назвали Евгеном. Це був прапрадід Квітки Цісик. З 1837 ро­ку отець Іван став священиком у селі Ричагові Рудківського повіту, а в 1839 році — у містечку Великий Любінь, що належало до Городоцького повіту і було за 22 кілометри від Львова.

Отець Іван Дуткевич вважався людиною підприємливою, на вітер гроші не кидав, а до поля, що взяв як посаг за дружиною, долучив придбане за роки ревного душпастирства і своє поле. Поратися коло землі отець не мав змоги, отож там працювали селяни-кріпаки (люди називали його ще й дідичем). Священник кожного року прикупляв до своїх володінь ще по кілька моргів тамтешньої землі. Та не судилося зазнати довготривалого сімейного щастя: дружина, народивши йому двох дочок та сина Евгена, 19 грудня 1841 року — саме на храмове свято Святого Миколая — назавжди полишила цей світ. Її поховали на цвинтарі біля тієї ж церкви, в якій правив її чоловік, а відтепер уже вдівець отець Іван Дуткевич.

Предки Квітки Цісик вирізнялись музикальними та співочими талантами. Дуткевичі, як стверджує Роман Горак, любили співати, а коли ще була жива дружина, на іменини господаря дому Івана (припадали на восьме липня за новим стилем) коли збиралася вся рідня, то їхні співи линули з плебанії, що аж люди, які йшли зблизька, заслуховувалися. Отець Готеровський не раз любив казати, що буде говорити з преосвященним, аби отця Івана Дуткевича перевели до Собору Юра. Бо то гріх, аби такий могутній голос пропадав десь на любинських болотах. Але отець собі такого не бажав і далі служив на своїй парохії.

Отець Лев Трещаківський не раз нарікав на те, що отець Іван розминувся зі своєю професією, бо з нього був би добрий співак. Він не раз запрошував його на спільну відправу в церкву Благовіщення в Городок на храмове свято. І коли вони разом перед святим причастям співали: «Придіте, ядіте се єсть тіло моє» то церква німіла, слухаючи той гарний і злагоджений дует.

Отець Іван опікувався місцевою школою, а гроші, виділені на освіту сільських дітлахів, шанував як ніхто, намагався максимально використати їх. Він був добрим проповідником, добрим учителем і господарем і до своїх обов’язків ставився сумлінно та з відповідальністю.