Квітка Цісик

Будучи директором цього товариства, Нагірний намагається усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 році ви­йшов друком його «Порадник для крамниць», в якому Василь докладно описує, як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Відомий львівський міщанин Михайло Галібей в одній зі своїх публікацій навіть назвав Нагірного «батьком галицької кооперації». У 1884—1900 роках з ініціативи й за активної участі Василя Нагірного були засновані товариства руських ремісників, як-от «Зоря», «Сокіл», «Народна гостиниця». Він був одним із співзасновників Української ремісничої бурси. У 1898 році разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засно­вують «Товариство для розвою руської штуки». А у 1892 році засновує українське страхове товариство «Дністер».

Родина Василя Нагірного та Марії Нагірних (які одружилися 1885 ро­ку) мала четверо дітей. Евген після закінчення Політехніки став відомим архітектором і гідно продовжував справу церковного будівництва в Галичині, так вдало розпочату батьком. Евстахій, закінчивши Торговельну академію, був інспектором «Народної торгівлі». Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рабиновича, а Софія закінчила факультет філософії.

Василь та Марія Нагірні свій земний шлях завершили майже одночасно: у лютому 1920 року померла Марія, а Василь Нагірний — 24 лютого 1921 року.

Життєвий шлях наймолодшої доньки Марії та Василя Нагірних — Софії (бабусі Квітки Цісик), розпочався 29 грудня 1896 року. Після домашньої підготовки вона стала ученицею школи сестер василіянок. Ця школа була під особливою опікою митрополита Андрея Шептицького, який майже кожного року приїжджав на вручення свідоцтв про закінчення навчального року. Був він і 1907 року — про цей приїзд розповіла газета «Діло» від 5 липня 1907: «Дня 29 червня о год. 8. рано зібрались учениці першої руської жіночої гімназії в церкві сс. Василіянок на службу Божу, яку відправив покровитель гімназії митрополит А. Шептицький при гарнім хорі інституток, Від імені родичів подякував зборові професорів директор Нагірний».

У 1914 році Софія вступила на перший курс філософського факультету Львівського університету. Та розпочати навчання в цьому році не вдалося, оскільки вибухнула Перша світова війна. Софія Нагірна брала ак­тивну участь в організації допомоги пораненим українським солдатам, які воювали у складі австрійської армії в легіоні Українських Січових Стрільців.

З приходом австрійської адміністрації і поверненням з Відня викладачів відновив свою діяльність і Львівський університет. Туди 1916 року і вступає на філософський факультет Софія Нагірна, спеціалізуючись у фізиці. Навчання вона поєднує з працею на кафедрі загальної фізики, а незадовго до смерті батька знайомиться зі студентом, майбутнім інженером-хіміком Іваном Кандяком, який був родом з Перемишля (він є дідом Квітки Цісик).

Іван Кандяк народився 16 січня 1895 року. За рік до початку Першої світової війни він закінчив Академічну гімназію у Львові, відтак вступив до Політехнічного інституту. Громадською діяльністю почав займатись ще зі студентських років. Від 1913-го був заступником голови товариства українських студентів-політехніків «Основа». 1916 року його обрали секретарем товариства «Руська академічна поміч». Після поразки Української національно-визвольної революції разом з активістами товариства «Основа», що гуртувалися в «Академічній громаді», він ініціював створення «Високих наукових курсів» для молоді, яка не могла вчитися в державних навчальних закладах, бо окупаційна Польща ввела жорсткі обмеження для українців.

Його зусиллями 1928 року при Науковому товаристві ім. Шевченка було створено науково-технічну комісію з вивчення технічно-промислових можливостей краю. Іван Кандяк був автором низки популярних статей у журналі «Життя і знання». Після припинення діяльності нелегальної Української політехніки у 1927 році для здобуття вищої освіти змушений був продовжити навчання у Празькій політехніці, де працював асистентом. У студентському технічному товаристві «Основа» у Празі займався упорядкуванням української технічної термінології. Його зусиллями у Празі було видано перший термінологічний збірник «Машинове приладдя». Він брав участь у підготовці видання «Матеріали до української технічної термінології» (Прага, 1925. — Вип. 1). У 1923 році Іван Кандяк став членом Українського технічного товариства. Він займався організацією наукової роботи в товаристві, продовжував опрацьовувати технічну термінологію.