Квітка Цісик

Загалом наскільки добре відомі предки Квітки Цісик по материнській лінії та лінії її вітчима, однак мало достовірного відомо не тільки про її предків по лінії батька, а навіть про родину самого батька. Брат прадіда Квітки, Олексія, був дідом Дарії — дружини ідеолога українського націоналізму Лева Ребета.

За переказами, походили Цісики із Закарпаття. А писались вони — Тисики, бо нібито їхні предки, які дали це прізвище, як стверджує Роман Горак, сплавляли ліс. А коли цієї праці не стало, пішли по світах і давно осіли в селі Різдвянах що біля Теребовлі (воєводство Тернопільське).

Уперше прізвище Цісик було занесене у метричну книгу села Різдвяни 24 січня 1793 року, коли у Матвія Цісика, власника земельної посілості, занесеної у Йосифінську метрику, і його дружини Параскеви Бейгер народилася донька, яка при хрещенні отримала ім’я Рафія. Про те, чи Матвій Цісик був предком Квітки Цісик, судити важко, але цілком можливо, адже дідусь Квітки Цісик, Олексій Цісик (батько Володимира), народився на тому ж таки обійсті в Різдвянах 25 березня 1865 року. Його батьком був Тимофій Цісик, син Івана Цісика та Анни Благітки, і був восьмим з дев’яти новонароджених дітей.

Батьки Володимира Цісика, Олекса (Олександр) Цісик та Марія Пень­ковська (також народилася у Різдвянах у багатодітній родині Георгія Пеньковського та Тетяни Ворони), одружилися 17 червня 1894 року. «Марія Цісикова (моя бабуся) народилася 1870 року в родині Пеньковських (село Різдвяни, воєводство Тернопільське). Провадила мале господарство рільниче і виховувала діти. Померла в листопаді 1939 року. Похована на сільському цвинтарі в Лісках», — згадує донька Іванни Цісик Дарія Висоцька, яка живе у Варшаві.

Олекса та Марія Цісики у шлюбі мали восьмеро дітей: семеро синів і сестру Іванку (Івасю, як її називали в Лісках). Володимир, батько Квітки, з’явився на світ останнім.

Цісики надто вирізнялись з-поміж місцевих селян. Так, Тимофій Цісик прагнув дати своїм дітям належну освіту. По закінченні народної школи сина Олексу віддали у школу, що готувала залізничних охоронців. Серед вступників він вирізнявся кмітливістю, а також добрим фізичним розвитком. Після успішного закінчення школи він отримує посаду колійового кустоша (охоронця) на залізниці в Коршеві, на перегоні Стані­слав—Коломия. В обов’язки кустоша входив контроль за станом залізничної колії та забезпечення надійного руху потягів. У той час робота на залізниці була досить добре оплачуваною, і Олексій Цісик, накопичивши трохи статків, вирішив продати свою частку поля в Різдвянах та придбати одну з таких неподалік Лісок. Близько 1900 року Олексій Цісик нарешті купує одну з таких ділянок. Про Олексія селяни подейкували, що він — майстер на всі руки, удався у свого татка Тимофія. Отож невдовзі біля Лісок виникло ціле господарство — оселя, хазяйські будівлі, садок, пасіка. «Про Цісиків у Лісках знали віддавна, — розповідає місцевий вчитель, краєзнавець і поет Ярослав Ясинський, він чи не найкраще вивчив рід Квітки і може цілком вважатися його літописцем. — У селі й тепер кажуть: Цісиків хутір, а по ягоди чи гриби — коло Цісика... Наразі залишився лише фундамент дідівської хати Цісиків. Вціліли величезні старі липи, які все пам’ятають, та ще фундамент».

Олекса Цісик був добрим бджолярем, мав поблизу величезну пасіку, обсаджену липами, окрім того, був чудовим стельмахом та кравцем. Він тримав «чєлєдників» (учнів): два роки вони працювали на майстра, а вже третій він їх навчав.

Усі Цісики були талановиті, особливо до музики. У них був чудовий слух та голос. Обдаровані діти Цісиків майже всі у майбутньому проявили себе в культурно-мистецькому та громадському житті: Евген, Зенон та Володимир стали відомими музикантами, Іванна працювала вчителькою в Польщі, була доброю скрипалькою. Найбільше в тій місцевості прославився син Микола — один із трьох найактивніших просвітників села, місцевий вчитель, керівник народного театру.

«Про Миколу Цісика мені розказувала колись моя мама. Він був головою «Просвіти» в нашому селі, керував народним театром, вчителював тут у місцевій школі», — розповідає місцевий вчитель, краєзнавець і поет Ярослав Ясинський.

Коли всі діти Олекси та Марії Цісиків порозліталися по світах, у хаті Цісиків у Лісках зі стареньким батьком залишився син Микола.

Марія Цісик померла незадовго перед тим, як обоє Цісиків — батько та син — були репресовані. Миколу репресували наприкінці 1939 року. Ярослав Ясинський пригадував: «Коли його просто посеред уроку арештували енкаведисти, усі діти плакали. Останніми словами Миколи Цісика до дітей були: «Будьте чемні, діти, гарно вчіться і любіть Україну». Вочевидь, його розстріляли в Дем’яновому Лазі... Старого Олексу Цісика, як «ворога народу», забрали восени 1940 року... З хати на підводу — і в Казахстан. Він уже навіть хату за собою не замкнув на ключ — не було для кого... Коли везли його через село, люди були на полі, й він ще їм рукою встиг махнути». Через три роки Олекса Цісик помер, похований у Казахстані.