Лазарит

Він нічого більше не став додавати, адже, приїхавши, вже повідомив був Річардові: Філіп Капетінг оголосив себе головнокомандувачем хрестоносного війська, проте не поспішає штурмувати Акру, оскільки занурився в інтриги навколо Єрусалимського трону. Бойові дії Філіп повсякчас відкладає, очікуючи на прибуття Річарда, з яким його начебто пов’язує лицарська клятва.

У душі Вільям шкодував, що Річард, здавалося, пропустив повз вуха його натяки щодо переваг Кіпру. Але король несподівано заговорив, дивлячись на пейзаж, який відкривався перед ними: луки, виноградники, оливкові гаї, зелені пагорби й порослі кедровими лісами гори, що синіли вдалечині.

– Камінь, ліс, зерно й масло, незліченні кінські табуни… Справді, цей острів біля берегів Святої землі – подарунок небес. Ще я чув: тут добувають багато міді та срібла.

– Це правда, ваша величносте. Але нині ще ціннішим для нас є кіпрський ліс. Без дерева не збудувати веж для облоги, а сарацини спалили всі ліси й гаї на багато десятків миль навколо Акри. Без лісу в нас не буде ні требюше,[115] ні башт, ані «черепах», ані таранів. Звісно, фортечну браму можна штурмувати й бойовими сокирами, але якою ціною!..

– Сер Вільяме, я про це подумаю, – відповів король, уважно дивлячись на маршала.

Неквапливо прогулюючись, співрозмовники дійшли до мармурової балюстради, що оточувала розташований на височині двірцевий сад. Звідси відкривався краєвид на Лімасол, за яким розкинувся наметовий табір хрестоносців, значно просторіший, ніж саме місто.

Річард раптово обернувся:

– Ісаак править тут не перший рік. Хоч у Константинополі його владу визнали, стиснувши зуби, навіть надісланий звідти флот не зміг дати ради з войовничим самозванцем. Але я здолав його в першому ж бою, і Комнін змирився, визнавши мою владу над островом на час хрестового походу. Крім цього, він пообіцяв віддати свою єдину дочку та спадкоємицю за будь-якого з указаних мною лицарів. Моя людина правитиме на Кіпрі, і я отримуватиму звідти зброю, продовольство та будівельний ліс. Хіба цього замало?

Де Шампер спробував приховати посмішку.

– Із дозволу вашої величності, я ризикну заперечити. Рrimo,[116] – маршал загнув палець, – дочка імператора Синк… Синклітікія, – він затнувся, вимовляючи незвичне грецьке ім’я царівни, – вельми своєрідна молода дама з такою репутацією, що далеко не кожен лицар, який дбає про свою честь, забажає назвати її дружиною. А secundo,[117] хоч хто став би її чоловіком, із таким тестем він довго не проживе. Він може ґвалтовно загинути на полюванні в горах чи захоче поплавати на галері навколо острова, а його судно раптом розіб’ється об скелі. Чи мало трагічних випадків може чатувати на людину!

Дивлячись і далі на місто, Річард замислився. Під фортечним муром, складеним із брил рожевого піщаника, тулилося безліч лавок, лотків, торговельних складів, у заході сонця полум’яніли бані церков.

– Я неодмінно подумаю про те, що ви сказали, сер, – нарешті мовив він.

– І зауважте, королю: ворогів краще мати чесних, аніж честолюбних. А Ісаак скажено честолюбний. Невипадково він проголосив себе ні багато ні мало, а імператором. І нічиєї влади над собою не терпітиме.

– Краще мати чесних ворогів… – замислено повторив Річард. – А що ви скажете про султана Саладіна, месіре?

– Хай Бог милує! – відсахнувся де Шампер. – Невже ви, шановний, як і Філіп Французький, вважаєте його чесним супротивником?

Обличчя короля набуло бундючного виразу.

– Весь світ каже про Салах ад-Діна як про людину шляхетну. Хоч він і прихильник учення свого лжепророка, але його вчинки свідчать: у душі він істинний лицар. Згадайте, як повівся Саладін, побачивши Єрусалим!

Вільям відвів погляд, ледве стримавши розчароване зітхання.

Он воно як… Благородний король Річард, який переміг в Європі всіх ворогів і навіть власного батька, нарешті, знайшов достойного супротивника. Яке поле для подвигів – битва з рівним за силою та шляхетністю суперником! Для англійського Лева це щось на кшталт красивого турнірного герцю, про який згодом складатимуть балади, а зараз, затамувавши подих, за ним стежить увесь світ…