Лазарус

Офіційно товариство змієборців «Брати Віщого Ольга» закрили ще кілька десятиліть тому. Але Тюрин знав, що влада досі використовує їх для найсумнівніших акцій. «Брати» поклонялися вбивці Змія — чорнокнижнику Ольгу. Найближчими були до чорносотенців, хоч і мали певні ідеологічні розбіжності.

Брати пророкували неминуче відродження Обадії. Вважали його найбільшим ворогом людини, що принесе кінець віків. Щоб захиститися від Змія, прагнули воскресити Ольга. Для цього не гребували звертатися до відьом і чаклунів.

Дійшло до того, що у 1872 році разом з нечистю спробували «пробудити Змія», щоб відродити Віщого Ольга. Брати вірили, що вони пов’язанні. Тільки Ольгу вдалося вбити Обадію. Ольг захотів, щоб його поховали поряд зі Змієм. Це для того, думали брати, щоб і після охороняти людей від усемогутнього гада. А отже, якщо відродити Змія, можливо покликати назад і Ольга. За їхньою дивною логікою, не варто боятися повернення головного ворога людей, адже Ольг зможе знову його вбити, а по тому залишитися царювати. Брати зібрали якісь ключі та провели ритуал на Щекавиці. Спроба виявилася марною, але дала привід Четвертому відділу змусити товариство саморозпуститися, а фактично піти у підпілля.

Кум Топчія, що служив охоронцем у музеї старожитностей, переконував, що заклятий ніж Ольга вкрали саме брати. Тюрин перевіряв — справу тоді так і не розкрили. Тому мав переконання, що ніж забрав Голубєв-молодший. А батько, як і у випадку з буквами, просто не став здіймати галас. Можливо, діяли спільно: і брати, і Голубєв прагнули відродити і вбити Змія, щоб люди отримали нового кумира — нового змієборця і винищувача нечисті — нового Ольга.

«При цьому люди вважають найбільшою химерою Межі саме змієпоклонців», — подумав відживлений, оцінюючи охоронців Кирилівки.

— І що ж ви тут охороняєте, хороші мої, що не пропускаєте поліційного чина? Які такі скарби, га? — з погрозою проказав Тюрин і спробував розвести гвинтівки, щоб зайти досередини. Брати, немов зачаровані, обернули до нього голови. Тюрин намацав у кишені вогнебій.

Несподівано двері тихенько відчинилися, і, наче кріт з нірки, визирнув маленький кругленький священик.

— Що тут відбувається? — зойкнув панотець, кліпаючи не звиклими до денного світла очима.

— Підполковник Олександр Петрович Тюрин. Завідувач відділу зі справ людиноподібних. Карний розшук, — представився відживлений. — За чиїм наказом оці стережуть вхід і не дають мені оглянути приміщення?

— Оглянути? Звісно, можете оглянути. А навіщо?

Панотець ніби щойно його помітив, прискіпливо обдивився і наморщив носа, наче торкнувся гнилого помідора. Так завжди реагували на синю шкіру, але в обличчі священика читалося щось більше за звичайну гидливість.

— Так кощі всюди. Карантин. Маю припис перевіряти будь-які приміщення.

Краєм ока відживлений побачив, як до них наближаються пара у чорних шинелях. Цього разу сумнівів не було. Двоголовці. Тюрин, не виймаючи зброї з кишені, звів курок.

Настоятель теж їх помітив, але зробив неочікуване — злегка кивнув. Жест справив на чорносотенців магічне враження, вони зупинилися. Кривили пики і шморгали носами від незадоволення, навіть демонстративно не сховали зброї, але кивок священика ніби прибив до землі.

— Добре, добре, — примирливо сказав священик. — До храму кожен зайти може. Тим більше нині Миколая — радісний день, коли навіть злиденні отримують подарунки. Отець Єгемон, настоятель сього храму, — чоловік побожно вклонився.

Тюрин зайшов до церкви і закрутив головою. Фрески вражали. Жорстокі темні образи змушували ховати очі. Відживлений почувався комахою, яку розглядають у збільшувальне скло.

Крім традиційних картин, що зображали шлях єдиного Бога, на стінах було багато з життя Віщого Ольга. На першій картині обличчя Ольга затуляв каптур, схожий на ті, що на братах біля входу. Ольг ніби соромився свого лику. З-під довгого плаща визирали звірячі ноги. Поруч з ним стояв Змій-чудовисько з трьома головами, з яких пашів вогонь. Він був дрібний і гротескний, щоб ні в кого з прихожан не виникло сумніву, хто у цій парі був героєм. На наступному малюнку Ольг, уже як людина, високо здіймав ножа, його ліва нога притискала до землі поверженого Змія. Наступне зображення розповідало про загибель Ольга. Він стояв на Щекавиці зі зведеними до неба руками. На нього готувалося напасти два змієголовця. Так Ольг, за версією людей, прийняв мученицьку смерть від рук зрадливої нечисті.

— А ким з нечисті був Ольг до того, як став людиною?

— Гм, Ольг завжди хотів бути людиною. Але народився, здається, вовкулакою. Це найнеприємніший вид нечисті, як на мене. Ви так не вважаєте?

— Ні, не вважаю. Вовкулаки — чесні й віддані, а от серед людей чимало мерзоти.