Лазарус

«Якщо Кирилівська церква і була посланням від батька, то чорносотенці його теж помітили», — розчаровано подумав Олександр Петрович, витягуючи з плеча уламок скла. У світлі пожежі синя кров здалася червоною.

II

Легенда про велику перемогу

Змій прийняв подарунки від видів, і змінилося його тіло.

Його голови дивилися у різні сторони світу, роздвоєні язики всіма мовами кликали братів, пазурі роздирали людські міста і звільняли дітей ночі з неволі. Могутнє тіло Обадії здригалося від люті й жаги. На його поклик уперше від створення світу відгукнулися усі види. Тінь Змія накрила землю, і затряслися від жаху царі людей.

На Сході священик Цві Сабота віднайшов давні тексти, що провіщали земне панування Обадії. Дочка імператора Ісавра Кволого прикликала демонів, розрізала навхрест груди і нагодувала власною кров’ю, щоб запечатати клятву гуртівнику. У Києві згадали про старих богів, поставили палю з чотирма ликами і поклали під ноги перші людські жертви.

І злякалися людські царі. Під загрозою винищення зібрали незліченні полчища і викликали Змія на бій. Люди зупинилися у місцевості Дорогожичі. Там-бо сиділа Апі. А знали люди, що не хоче Змій руйнувати чертогів матері.

Великий і звитяжний Кирило став на чолі людей.

Поруч зі Змієм вийшов його учень Ольг.

Апі роздирала груди і кричала до сина з-під землі. Але Змій не хотів чути. Його охопив шал перемоги.

І велика битва затьмарила попередні й провістила наступні. Бійня, яка тривала так довго, що здавалося, сам Творець, саме життя накреслили такий шлях — єдиний спосіб вирішити давню суперечку, випробувати на міць людей і людиноподібних, щоб залишити Землю кращим.

І того дня, коли сонце почорніло, а Дніпро почервонів, Змій переміг людей. Бажання Ольга справдилося — він став людиною. Тільки Стагирит знав, чи відчув Змій тої миті, що Ольг його зрадить.

На знак перемоги Обадія скинув шкіру з могутнього тіла.

Розпочалася перша ера Змія.

*

Тюрин розгорнув книгу Лазаруса з квартири Житоцької. «Легенда про велику перемогу» буква в букву повторювала таку саму казку з книги, отриманої у батьківському маєтку. В усьому примірники були однаковими, крім останніх сторінок. Книга з квартири Житоцької мала кільки додаткових аркушів. Вони містили текст, надрукований незрозумілою відживленому мовою. Що там було і як ці сторінки потрапили у книгу, Тюрин гадки не мав. Але точно знав, що примірник з квартири Житоцької — унікальний. Решта книжок, які він знаходив у бібліотеках Імперії, були копіями тої першої, що залишив батько.

«Це і є твоє послання, батьку?» — Тюрин узяв світлину з трьома чоловіками. Було дивно і навіть моторошно бачити обличчя, чиї риси майже стерлися з пам’яті. Тюрин і справді був схожий на батька. Лише шрам на лівій щоці псував миловиде батькове лице. За спинами у членів Археологічної комісії біліла Кирилівська церква.

«Це вже було після розкопок на Щекавиці. Якщо кудись і поклали кістки Змія, то тільки на Кирилівських пагорбах, під охорону церкви, — подумав Тюрин, — але Голубєв це і так має знати. Його батько брав участь у перепохованні. Отже, шукає щось інше — або серце, або повний текст пророцтва Офаніти. Отже, чорносотенці досі не мають усіх ключів, щоб відімкнути Змія. І мене, як того, хто має все це здійснити». Тюрин понуро схилився.