Лазарус

— Але наш Тартаров має завороть у голові, — хмикнув околодочний. — Хоче, щоб жінки його любили за його власне обличчя. Через те має контри з іншими перелесниками. У київських перелесників є «Клуб лицарів». Збираються раз на місяць і розказують один одному про свої походеньки. Так Тартарова туди не кличуть, бо він постановив іншої подоби не набувати. Мовляв, і так красень. Хай і так люблять.

— Ще один людиноподібний з дуринкою… — під дією живого соку обличчя Тюрина розпливлося у посмішці. Він розвернувся до пагорба і раптом побачив, як з кущів вийшло два чарівних створіння: голі чоловік і жінка, як з картинки творення Києва. «Адам і Єва», — мало не зірвалося з губ Олександра Петровича, коли Топчій рвучко підвівся і кинувся напереріз парочці.

— От же ж безсоромні! — кричав Топчій. Ніби пелена впала з очей Тюрина. Він побачив, як у кущі знову тікає напіводягнена дівиця, а перед околодочним заправляє сорочку ніхто як рожевощокий перелесник Тартаров.

*

— Смію вас розчарувати, шановний Олександре Петровичу, — перелесник Тартаров закинув ногу на ногу. Це був невисокий блондин з ясно-синіми сумними очима, що так подобаються жінкам. Легковажні кучері спадали на гарне чоло, підкреслювали дівочий рум’янець на повних щоках. — Ми з князем Басарабом прийшли до Ганни Іванівни майже водночас. І були цілий вечір, що називається, на очах один в одного. Тож так, я підтверджую алібі князя, і я був свідком того, як відьма не могла знайти кинджал.

У прикрашеній перснями руці перелесник тримав баклажку і чи не кожну фразу закінчував смачним ковтком. На обличчі купця застигла самовдоволена посмішка. Говорив манірно, ледь розтягуючи слова, ніби сидів на прийомі, а не у міському кафе без піджака і шкарпеток.

— Ви маєте успіх у жінок, пане Тартаров, — разом з живим соком з Тюрина вивітрився гарний гумор. Сищик був певен, що перелесник озвучує давно узгоджену версію. — Але мені здавалося, мадам Гінда користується вашою особливою прихильністю? Дивно, що ви вигороджуєте свого конкурента.

— Я вмію подобатися, але люблю свободу. Ганна Іванівна це знає. Крім того, ми всі — друзі на нашому чарівному острові — я, упир, відьма і навіть змієголовець. Людиноподібні на своїй землі.

Остання фраза змусила Тюрина пильніше придивитися до перелесника. Гладенька, майже хлоп’яча шкіра пашіла здоров’ям. Навіть перелесники старіють, але Тартаров, здавалося, обдурив час. Хіба очі хворобливо палали.

Олександр Петрович мимовільно торкнувся власної подряпаної щоки. Обличчя здалося маскою. Раптом рука завмерла, а картинка почала складатися.

— Якщо друзі, то, напевно, знаєте секрет князя. Як він може так часто плавати на острів? Усім відомо, що упирі не виносять плинну воду.

Нога Тартарова на мить припинила гойдатися.

— Чого тільки не може нечисть, — озвався він. — Наприклад, змієголовці теж не люблять вологості. Гальванеску сам казав. Але він же якось справляється.

— Багато доводиться терпіти, щоб мати можливість жити на Трухановому острові, — закінчив за перелесника Тюрин.

Тартаров зробив великий ковток, витер повні губи і звів на сищика важкий погляд.

— Я — ділова людина, шановний Олександре Петровичу. Гроші — мій фах. Може, поговоримо про це?

За столом запанувала тиша. Топчій дивився на чоловіків і не міг приховати подиву. Купець пропонував хабар, а столичний чин спокійно слухав.

— Я дам знати, — відповів Тюрин і підвівся.

*

Другу половину дня Олександр Петрович провів у нервовому збудженні. Щогодини злидень Петюня приносив телеграми. Надіслав звіт поліційний відділок з Кам’янки, відповіла Одеса, відписалося військове відомство.

Найбільше Тюрин зрадів, коли знайшов у книзі Лазаруса легенду «Про дари Змію».

Перед Великою війною з людьми ватажки дітей Ліліт принесли Змію цінні дарунки.

Духи повітря, дрібні види, демони і чорти — всі, чия стихія — непостійність і хитрість, обрали для служіння Змію одного з себе — вид, що зберігає знання. «Нехай уся мудрість світу буде твоя».

Король джерел приніс у подарунок рибу на знак того, що водяні види визнають першість Змія. «Нехай вода стане твоїм другим домом, а сіті будуть повні душами людиноподібних».

Бог-Древо подарував зерно на знак замирення з видами лісів, полів і луків. «Нехай життя завжди перемагає. Знай, навіть на полі, де загинули сотні воїнів, проростуть дерева».