Людина-амфібія

— Іхтіандре, сину мій, — мовив Сальватор. — Нам доведеться розлучитися з тобою скоріше, ніж я гадав, і, можливо, надовго. Твоя доля непокоїла мене. Тебе оточують тисячі небезпек… Якщо ти залишишся тут, то можеш загинути, в кращому випадку — опинитися в попоні у Зуріти чи іншого такого самого хижака.

— А ти, батьку?

— Суд, звичайно, засудить мене і запроторить у тюрму, де мені доведеться просидіти, напевне, років зо два, а може, й більше. Цей час, поки я сидітиму у тюрмі, ти повинен перебути в безпечному місці і якнайдалі звідси. Таке місце є, але воно дуже далеко звідси, по той бік Південної Америки, на захід від неї, у великому океані, на одному з островів Туамоту, або інакше Низинних островів. Дістатись туди тобі буде нелегко, та всі небезпеки подорожі не можна порівняти з тим, які чекають на тебе тут, дома, у затоці Ла-Плата. Легше дістатись і знайти ті острови, ніж уникнути тут тенет та пасток підступного ворога.

Який шлях тобі накреслити? Ти можеш прямувати туди, на захід, обігнувши Південну Америку з півночі чи з півдня. Обидва шляхи мають свої переваги й вади. Північний шлях трохи довший. Крім того, обравши цей шлях, тобі довелося б плисти з Атлантичного в Тихий океан через Панамський канал, а це небезпечно: тебе можуть піймати, особливо на шлюзах, або ж — в разі найменшої твоєї необережності — тебе може розчавити корабель. Канал не дуже широкий і не глибокий: найбільша ширина — дев’яносто один метр, глибина — дванадцять з половиною метрів. Найновіші океанські пароплави, що глибоко сидять у воді, мало не торкаються дна своїм кілем.

Зате ти весь час плив би в теплих водах. До того ж від Панамського каналу йдуть на захід три великих океанських шляхи: два — до Нової Зеландії, один — до островів Фіджі і далі. Обравши середній шлях і стежачи за пароплавами, а може, й причепившись до якогось із них, ти дістався б майже до місця. В усякому разі обидва шляхи до Нової Зеландії захоплюють зону архіпелагу Туамоту. Тобі довелося б тільки піднятись трохи на північ.

Шлях через південний край ближчий, але зате там тобі доведеться плисти в холодних південних водах, біля межі плавучої криги, особливо якщо ти обігнеш мис Горн на Вогняній Землі — найбільш південний край Південної Америки. А Магелланова протока дуже бурхлива. Для тебе вона, звичайно, не така небезпечна, як для кораблів та пароплавів, проте все-таки небезпечна. Для вітрильних кораблів вона була справжнім кладовищем. На сході вона широка, на заході — вузька і всіяна скелями, острівцями. Надзвичайно сильні західні вітри женуть воду на схід, — отже, тобі назустріч. У цьому виру ти можеш розбитися навіть під водою.

Тому я раджу тобі краще подовжити шлях і обігнути мис Горн, ніж плисти через Магелланову протоку. Вода океану холоднішає поступово, і сподіваюсь, що ти з часом звикнеш до неї і лишишся здоровим. Про запаси їжі тобі нічого турбуватися — вона завжди під руками, так само, як і вода. Ти з дитинства звик пити морську воду без будь-якої шкоди для здоров’я.

Відшукати шлях від мису Горн до островів Туамоту тобі буде трохи важче, ніж від Панамського каналу. Від мису Горн на північ немає широких океанських шляхів з великим пароплавним рухом. Я вкажу тобі точно довготу й широту; ти визначиш їх за допомогою спеціальних інструментів, зроблених для тебе на моє замовлення. Але ці інструменти трохи завантажать тебе і зв’яжуть свободу руху…

— Я візьму з собою Лідінга. Він нестиме на собі вантаж. Хіба я можу розлучитися з Лідінгом? Він, напевне, й так знудьгувався за мною.

— Невідомо, хто за ким більше, — знову усміхнувся Сальватор. — Отже, Лідінг. Чудово. До островів Туамоту ти добудешся. Тобі лишатиметься знайти відлюдний кораловий острів. Ось прикмета: на ньому височить щогла, а на щоглі на зразок флюгера — велика риба. Неважко запам’ятати. Можливо, ти згаєш на розшуки цього острова місяць, і два, і три — не біда: вода там тепла, устриць досить.

Сальватор привчив Іхтіандра. терпляче слухати, не перебиваючи, та коли Сальватор дійшов до цього місця своїх пояснень, Іхтіандр не втримався:

— І що ж я знайду на острові з флюгером-рибою?

— Друзів. Вірних друзів, їх піклування і ласку, — відповів Сальватор. — Там живе мій давній друг — учений Арман Вільбуа, француз, відомий океанограф. Я познайомився і потоваришував з ним, коли був у Європі багато років тому. Арман Вільбуа — дуже цікава людина, але зараз у мене немає часу, щоб розповісти тобі про нього. Сподіваюсь, ти сам дізнаєшся про нього і про ту історію, що привела його на самотній кораловий острів у Тихому океані. Та він не одинокий. З ним живе його дружина, мила, добра жінка, син і дочка — вона народилася уже на острові, їй зараз має бути років сімнадцять, а синові років двадцять п’ять.

Вони знають тебе з моїх листів і, певен, приймуть тебе в свою сім’ю як рідного… — Сальватор затнувся. — Звичайно, тобі доведеться тепер більше часу проводити у воді. Проте для дружніх побачень і розмов ти зможеш виходити щодня на кілька годин на берег. Можливо, ти одужаєш і зможеш, як і раніше, лишатися на повітрі так само довго, як і у воді.