Людина, що знайшла своє обличчя

— Це я не називаю левітацією, — заперечив Хайд. — Це стало б левітацією, якби пощастило створити саму людину з пористої невагомої маси. Тоді досить було б непомітного поштовху ноги, щоб людина високо знялася в повітря. Але таке завдання не під силу навіть мені. Є простіший шлях. Уільям! Покажіть дослід номер другий!

Уільям, ніби подаючи страву до столу, виніс дерев’яний піднос, на якому стояв чорний ящик з ручками, а на ньому білий куб. Уільям поставив піднос перед Фоксом.

— Поверніть ручку! — скомандував Хайд.

І Фокс побачив, як куб плавно піднявся до стелі, протримався там деякий час і так само плавно спустився, коли Уільям повернув ручку назад.

— Чудеса електротехніки? Електромагнетизм? — спитав Фокс.

— Відгадали лише наполовину! — сміючись відповів Хайд. — Ви ж фізик! Подумайте, догадайтесь!..

Фокс тупо дивився на куб. Хайд знову засміявся і самовдоволено сказав;

— Так, цей горішок не розкусити сучасним фізикам! Робота моя просунулась так далеко вперед, що я можу дещо відкрити вам. Броунівський рух молекул. Зрозуміло?

Фокс мовчки, широко відкритими очима дивився на Хайда.

— Здивовані? Ще б пак! Броунівський рух безладний, хаотичний. Правда, теорія імовірності говорить нам, що теоретично не виключений такий випадок, коли всі молекули одночасно починають рухатися вгору. І тоді брила або людина могла б піднятися над землею. Але імовірність такого випадку виражається відношенням одного до одиниці з стількома нулями, що практично такий випадок менш можливий, ніж, скажімо, зіткнення Сонця з якимось небесним тілом. Інакше кажучи, імовірність дорівнює нулю. Звичайно частка, вдаряючись об інші такі самі частки, зазнає однакових поштовхів до руху і праворуч, і ліворуч, і вгору, і вниз і тому залишається на місці. То ж не дивно, що сучасні вчені заявили: «Ми не можемо мати жодних ілюзій відносно можливості користування броунівським рухом, наприклад, з метою підняття цегли на вершину споруджуваного будинку», а отже, і для переборення людським тілом земного тяжіння. Над цим питанням було поставлено хрест. Але я подумав: ідея оволодіти стихійною, руйнівною, нестримною, свавільною силою блискавки здалася б людям минулих віків такою ж безумною і неможливою. А тепер та ж сила покірно тече в наших проводах, рухає наші машини, дає світло й тепло.

— І ви поставили перед собою завдання оволодіти броунівським рухом, керувати безладними стрибками молекул?

— Не лише поставив це завдання, але, як бачите, і розв’язав його. Уільям! Покажіть містеру Фоксу танець колб!

На столі з’явився довгий плоский апарат, заставлений скляними колбами. Ці колби раптом почали підстрибувати дедалі вище й вище. Одні з них підіймались і опускалися повільно, інші снували вгору-вниз з великою швидкістю. Уільям повернув маленький важіль апарата, і одна колба раптом кулею вилетіла у вікно.

— Ви бачите один з етапів моїх робіт. Ця кадриль колб завдала мені немало мороки. Легше видресирувати бегемота, слона, муху, ніж молекулу. Основна трудність полягає в тому, що жвавість моїх балерин-молекул дуже різна. В колбах містяться молекули водню, азоту, вуглецю. Зважте самі, чи ж легко змусити танцювати колби в одному темпі: при нулі Цельсія молекули водню рухаються з швидкістю тисяча шістсот дев’яносто два метри на секунду, азоту — чотириста п’ятдесят чотири, вуглекислоти ще менше — триста шістдесят два. Швидкість руху водневої молекули перевищує швидкість польоту не тільки гвинтівкової кулі, але й артилерійського снаряда, наближаючись до швидкості снарядів наддальнобійних гармат. А при підвищенні температури швидкість руху молекул збільшується. Бачили, як вилетіла воднева колба? Уявіть собі кулі, снаряди, які рухаються внутрішніми силами самих молекул!

— Як це вам пощастило перетворити хаотичний рух молекул на спрямований? — спитав Фока

— Це довга історія. Поки що досить сказати одно: вивчаючи молекулярний рух, фізики враховували тільки роль тепла, ігноруючи електричні явища. Мені довелося заглибитись у вивчення складної гри сил, що відбувається в самих атомах, з яких складаються молекули, і оволодіти цією грою.

— Так що, по суті, це вже не броунівський рух, а швидше електричний? — спитав Фокс.

— Обидва явища зв’язані між собою.

Фокс замислився.

— Припустімо, — сказав він, — що вам пощастило оволодіти молекулярним рухом з допомогою електричних факторів притягання і відштовхування, зміни потенціалу, перезарядки, якщо я вірно вас зрозумів. Але все, що ви показували, стосується неорганічного світу.

— А хіба тіло людини складається не із неорганічних речовин, не з молекул і атомів? — заперечив Хайд. — Труднощі полягали не в цьому. Перша з них — у тому, щоб звести до одного знаменника рух молекул різних швидкостей, інакше людське тіло просто розірвалося б. Мені довелося зв’язати дві галузі: фізику і електрофізіологію. Для підсилення електричного потенціалу я вводив в організм штучні радіоелементи, які й постачали його променистою енергією. Утворився ланцюг: від імпульсів мозку, думки — до нервової системи, від нервової системи — до явищ електрофізичних, від них — до молекулярних.