Людина, що знайшла своє обличчя

Заглушуючи гамір, з дороги раптом почувся різкий звук автомобільного гудка. Пробиваючись крізь натовп, до базару повільно під’їжджала забризкана багнюкою машина, В ній сиділо кілька сагибів-англійців у білих європейських костюмах.

До Аріеля повернулась уся його обережність. Він міцно стис руку Шарада.

Автомобіль зупинився. Два сагиби з фотоапаратами врізались у натовп, який шанобливо розступався перед ними, залишаючи широкий прохід. Вони йшли прямо до Аріеля.

«Погоня!» з жахом подумав Аріель і потяг Шарада до гаю. Але не так легко було пробитися крізь густий натовп, а сагиби вже наближалися до них. Вони озиралися на всі боки, ніби шукаючи когось.

Аріель схопив Шарада і злетів у повітря.

Вибух пекельної машини не вчинив би в натовпі більшого переполоху. Весь базар ніби злився, як одна істота, в спільному крикові подиву й жаху. Багато хто попадав на землю, прикриваючи голову плащами і руками. Заклинатель змій упустив довгу сопілку з рук, і вона впала в кошик, змії зашипіли і почали розповзатися. Живі драбини акробатів розсипалися, наче карткові будиночки. Перукар залишив клієнта і з ножицями та гребінцем стрибнув у ставок. Люди душили і штовхали одне одного, перекидали корзини, намети, лізли під вози. Хлопчаки нестямно плескали в долоні і верещали.

Сагиби стояли з розкритими ротами і закам’янілими обличчями.

Коли переполох трохи пройшов, один з сагибів, містер Лінтон, сказав своєму супутникові:

— Тепер, містер, ви не заперечуватимете, що левітація існує?

— Воістину Індія — країна чудес, — відповів той, — якщо… якщо тільки ми не стали жертвою масового гіпнозу. Дуже шкода, що мені не пощастило сфотографувати політ. Але я був так приголомшений…

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ ВІДВЕРТО, АБО ОБОЄ ДОБРІ

Містер Лінтон надіслав у мадраську газету повідомлення про незвичайну пригоду, свідками якої були кілька сот людей. Статтю надрукували з приміткою від редакції:

«Наш спеціальний кореспондент побував на місці пригоди і опитав свідків, які підтвердили факти, наведені в статті містера Лінтона. Очевидно, ми маємо справу з спритним фокусом або ж з новим безкрилим літальним апаратом. Подальші розслідування цієї загадкової справи ведуться. Особа літаючої людини і хлопчика, що її супроводжує, не встановлена».

Це повідомлення було передруковане іншими газетами і викликало великий галас і суперечку. Індуські газети прогресивного релігійного товариства сміялися з легковірних:

«Чи може здравомисляча людина двадцятого віку повірити, що якийсь юнак серед білого дня, на очах натовпу, хапає хлопчика, як шуліка курча, і летить з ним геть?»

Більшість свідків, треба сказати, була впевнена в тому, що юнак викрав дитину.

А газети і журнали брамінських консервативних «правовірних» сект використали цю незвичайну історію для посилення релігійного фанатизму. Вони писали про великі таємниці йогів, про левітацію, про чудо, видаючи невідомого юнака мало не за нове втілення божества, яке з’явилось на землю, щоб зміцнити підупадаючу релігію і присоромити маловірних.

Англійські теософічні газети утримались від висловлення своїх думок, чекаючи директив з лондонського центра. Але редактори схилялись до того, що в інтересах англійського владарювання в Індії, мабуть, вигідніше підтримати версію про чудо. Розбрат і чвари, які зчинилися серед індійського населення, в усякому разі були «позитивним» явищем: чим більше в народі розбрату і чвар, тим легше керувати ним.

Великий учений — бенгалець Рагупатї на запит «Брамо-Самадж» ухилився від прямої відповіді: «Вчений може висловити свою думку лише про ті факти, які він сам міг перевірити в належних умовах. Можу лише сказати, що мені ніколи не доводилось бути свідком левітації і сучасна наука не має навіть гіпотетичних пояснень можливості подібних явищ».

Коли Бхарава-Пірс прочитав замітку про випадок на ярмарку, він схопився за голову.

«Це Аріель і Шарад. Ось куди вони залетіли!» І Пірс з жахом думав про скандал, який зчинить Броунлоу.

Гроза не примусила себе чекати.

Того ж дня містер Броунлоу з’явився до Пірса. Таким лютим Пірс ще ніколи не бачив главу індійських теософів.

Броунлоу мало не побив Пірса, загрожував викинути його з Дандарата, називав йолопом і роззявою.

— Ви взяли відповідальність на себе. Тепер на себе і нарікайте. Де ваш хвалений ланцюжок гіпнозу, який тримає Аріеля міцніше, ніж залізні ланцюги? Що тепер ми скажемо Бодену і Хезлону? Що відповімо лондонському центру? Як примусимо замовчати газети, які зчинили страшенний галас? Випустити такий козир із своїх рук!

Коли Броунлоу стомився кричати і трохи заспокоївся, Пірс сказав:

— Зате тепер ми знаємо точно якщо не місце, то хоч район, у якому перебуває Аріель. Вій залетів не так далеко, як я сподівався. Мабуть, з вантажем Аріель не може літати швидко, а Шарада він не покине. І ми піймаємо їх…

— Піймаємо! — перебив його Броунлоу — Піймаємо птахів, що вилетіли з клітки. Для цього довелося б усіх ловців зробити літаючими, як Аріель, а це неприпустимо.