Людина, що знайшла своє обличчя

Аріель марив. Джейн не відходила од брата. Вона давала йому пити, змочувала ароматичним оцтом скроні і, дивлячись на змучене обличчя брата, думала: «Тільки б він не помер!»

Доталлер думав: «Тільки б він не вижив!»

Пірс думав: «Тепер уже я не випущу його з рук!»

Боден… Але Боден без совиних очей свого компаньйона зовсім розучився міркувати. «Тільки б мати з усього цього користь… А як?»

Оглянувши Аріеля, лікар сказав по-англійськи:

— Гарячка… Можливо, на нервовому грунті. Він пережив якесь велике потрясіння…

— І дуже серйозне, — обізвався з кутка Пірс.

— Це небезпечно? — спитала Джейн.

— Ні, міс. Якщо на нервовому грунті, то це не небезпечно, проте…

Лікаря бентежила кровотеча з носа, ушей і рота, яка, очевидно, нещодавно сталася в хворого. Цьому він не міг дати пояснення, але постарався не виявити свого замішання.

Прописавши ліки, лікар поквапливо пішов.

Пірс не відходив од ліжка Аріеля. Він увесь час прислухався до маячні.

— Кинджал… Шьяма… Вона вбила себе… Яка підлість!.. Лоліта… Але я можу літати… Ми полетимо з тобою…

«Чи не про те дівчисько меле, що зустрілось нам на дорозі?» думала Джейн. Пірс звернувся до неї.

— Ось бачите, міс, ви самі тепер можете переконатися, що ваш брат душевнохворий, його манією є думка, ніби він може літати, як птах.

При звуках голосу Пірса Аріель здригнувся, по обличчю пройшла судорога, він розплющив очі і з жахом крикнув:

— Пірс! Бхарава! Знову Дандарат? — і знепритомнів.

— Про що він? Що його так схвилювало? — спитала Джейн, налякана криком брата і його виглядом. — Що це таке — Дандарат?

— Люди в гарячці верзуть усяку нісенітницю, все, що спаде на думку, — відповів Пірс, одходячи, проте, від ліжка. Він став так, щоб Аріель не міг його бачити.

Лікар правильно визначив хворобу: в Аріеля було лише сильне нервове потрясіння. І, як іноді буває в таких випадках, клин було вибито клином: голос і вигляд Пірса, думка про те, що він знову потрапив до Дандарата, пробудили в Аріеля інстинкт самозбереження, перервали маячний гарячковий стан. Аріель незабаром прийшов до пам’яті. Навчившись у Дандараті приховувати свої думки і почуття, він вирішив і взнаки не давати, що свідомість повернулася до нього, і почав симулювати марення, непомітно стежачи за присутніми.

Він помітив миловидну дівчину. «Сиділка», подумав. Непомітно оглянувши кімнату, він з полегшенням переконався, що перебуває не в Дандараті. Отже, ще можна втекти від Пірса, якому таки вдалося вистежити його!

Із сусідньої кімнати почулися чиїсь збуджені голоси. Це Доталлер зчепився з Боденом: з-за Аріеля. Пірс не витримав і пішов до них. Залишилася тільки дівчина. Якби пішла й вона! Вікно відчинене, Пірс не подбав, щоб зачинили його, вважаючи Аріеля тяжкохворим. Чи не спробувати полетіти? Але чи вистачить сил? Він ще занадто слабий, хоч миска міцного бульйону і підкріпила його. Чим, однак, він рискує? Хіба зараз він не в руках Пірса?

Аріель раптом піднявся над ліжком у тому ж положенні, як лежав, не скидаючи простирала, яким був укритий. Дівчина скрикнула від жаху. Описавши в кімнаті дугу, Аріель вилетів у вікно.

На крик Джейн усі збіглися до кімнати.

— Він полетів… Або ж я теж захворіла і марю?.. Це ж Аврелій зірвався з ліжка і вилетів у вікно…

Пірс кинувся до вікна і побачив Аріеля в голубому небі, високо над пальмами.

— Цей негідник знову перехитрив мене! — люто вигукнув він.

— Так, значить, це правда? Боже мій! Але ж це неймовірно! Аврелій літає? Мій брат Аврелій Гальтон — літаюча людина?

— Так, так, так! — закричав Пірс в обличчя дівчині. — Літає і тікає, хай його чорт візьме! Це я зробив його літаючою людиною на свою і вашу голову, якщо хочете знати!..

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ПОВІТРЯНИЙ БІЙ

Аріель летів з такою швидкістю, що задихався. На льоту він підхопив кінці простирала і щільно закутався, щоб воно не роздувалося і не гальмувало польоту. Лише біля ліктя тріпотів, ніби біле крило, кінець простирала, і мешканці занедбаного невеличкого міста з подивом стежили за польотом небаченого білого птаха.

Внизу виднілися плоскі дахи, вузькі звивисті вулиці й сади, за містом — гора, заросла лісом, за горою — піщана долина, ще далі темніла зелень лісів.

Вирвавшись із страшного полону, Аріель уже не думав, куди летіти, не вибирав напрямку, тільки б відлетіти якнайдалі…

Зліва подув сильний гарячий вітер, який почав зносити Аріеля вбік, заважаючи летіти. Аріель раптом побачив, як із-за обрію, оповитого блакитним серпанком, піднімаються клуби димчатосизих хмар. Буде гроза. Аріель змінив напрям і полетів ще швидше.

Пролетівши близько години, він відчув, що стомився. Сонце пекло немилосердно. Хотілося пити і їсти.

Треба спуститися і відпочити.

Він поглянув униз, вибираючи місце. Виблискували залізничні колії, серед високих червоних цегляних будівель височіли фабричні димарі, навколо будівель тулилися злиденні халупи робітничого селища. Далі від людей!..

Нескінченні поля, біля обрію темні плями лісу, сріблястий поворот річки. Туди!..