Людина, що знайшла своє обличчя

Грігг, який посивів на арені цирку і прекрасно знав психологію публіки, гаряче заперечував. Звичайно, публіка піде дивитися літаючу людину, як вона ходила дивитися перші польоти на аероплані, і на цьому можна нажити чимало. Проте люди швидко до всього звикають. Хто тепер платитиме гроші за те, щоб подивитися на аероплан у польоті? Те ж саме буде і з літаючою людиною! Хто подивиться на нього один—два рази, втретє вже не піде.

— Але ми встигнемо нажити мільйони! — гарячився Джемс.

— А чому б нам не нажити десятки мільйонів? — заперечував Грігг.

— Як же ви думаєте зробити це? Як хочете використати Бена?

— Насамперед забудьте, що він уміє літати. Не повідомляйте про це в Америку і в дорозі нікому не кажіть. Зрозумійте, публіці набридає все, крім одного — боротьби, змагання, з їх вічною зміною несподіваних ситуацій і невідомістю фіналу. Перед найрідкіснішими в світі тваринами публіка зупиняється лише на хвилини, а на якісь дурні бої півнів ладна дивитися годинами. Пристрасті розгоряються, люди хвилюються, б’ються об заклад.

— Я, здається, починаю розуміти вас. Мабуть, ви маєте рацію, — подумавши, сказав Четфілд.

— На всі сто процентів, — переконано відповів Грігг.

Знайшовши неоціненний скарб в особі Бена, Четфілд і Грігг вирішили передати ведення справ в Індії найстарішому керівникові одного з цирків і негайно разом з Беном виїхати в Америку.

Коли вони виїхали з містечка, загубленого серед гір, полишивши на пастора виплутуватися з становища, Джеме запитав Аріеля, кого він хотів відвідати.

Аріель одверто розповів американцям свою історію. Четфілд був од неї в захопленні і нерідко перебивав Аріеля сміхом.

Грігг думав: «Бен—Аріель, очевидно, жертва чиїхось підступів. Хто знає, може, він син багатих і знатних батьків. Це треба мати на увазі. Лоліта — скороминуче юнацьке захоплення. Чому б і не заїхати до цієї дівчинки-вдови? Кінець кінцем можна взяти з собою Лоліту, Нізмата, Шарада і якось улаштувати їх. Але Аріель хоче побувати в Дандараті і побачитися з Пірсом. Краще цього уникнути. Пірс, очевидно, небезпечний конкурент. Звичайно, вони — Грігг і Четфілд — постоять за Аріеля і не допустять, щоб Пірс заволодів ним. Риск, одначе, залишається риском. Аріель, який так охоче погодився поїхати в Америку, щоб бути якнайдалі від Пірса, сам шукає побачення з ним. Для чого? Аріель каже — щоб довідатися про таємницю свого походження, яку Пірс, безумовно, повинен знати. Нехай так! Але, дізнавшись про своє походження, чи не захоче Аріель повернутися до рідних, замість того щоб їхати в Америку?..»

Своїми побоюваннями Грігг поділився з Четфілдом. Цього разу Четфілд і Грігг швидко дійшли згоди: вжити всіх заходів до того, щоб Аріель не заїжджав у Дандарат і не бачився з Пірсом. А якщо Аріель усе ж побачиться з ним і дізнається про своє походження, то на цей випадок заздалегідь узяти з Аріеля зобов’язання працювати в цирку не менше ніж рік. Тільки при такій умові вони гарантують йому свою допомогу під час зустрічі з Пірсом. Аріель прийняв ці умови.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ «ВСЕ МИНАЄ, ЯК СОН»

Увечері, у вогнях заходу, з’явилося мармурове, золотоверхе громаддя палаців Раджкумара. Побачивши їх, Аріель відчув, як сильно забилося в нього серце. Адже й доля Шьями теж цікавила його. Проїжджаючи мимо палаців, він дивився на балкони, і йому здалося, що на одному з них він бачить Шьяму. Але це могла бути й інша жінка, схожа на неї. Перелетіти відстань од автомобіля до балкона він міг би за одну хвилину, але Четфілд узяв з нього слово не літати, і Аріель стримався.

Ось і озеро, і гай, а за ним — хатина Нізмата. Хвилювання Аріеля посилилось, йому ще більше захотілося шугнути вгору і помчати до своїх друзів.

Щоб не заважати побаченню, Грігг наказав шоферові зупинитися біля мангових дерев, з яких колись Аріель зривав плоди для Шарада.

Аріель вийшов з машини і побачив недалечко Шарада й Лоліту. Не маючи сил стриматися, він побіг, ледве торкаючись ногами землі. Бачачи це, Грігг сказав Четфілду:

— Погляньте, як він біжить! Ми з нього зробимо світового бігуна.

Лоліта й Шарад, які сиділи на східцях ґанку, побачивши сагиба, що швидко наближався, підвелися. Вони не впізнали Аріеля. І раптом Шарад закричав:

— Дада! — І кинувся назустріч другові, але зупинився збентежений: на Аріелі був чудовий європейський костюм, капелюх-панама. Волосся коротко підстрижене.

— Ну, що ж ти? — із сміхом вигукнув Аріель, обняв і розцілував хлопчика, який вчепився в його руку.

А Лоліта, яка теж уже впізнала Аріеля, зробила пронам,[25]схилившись до землі. Знову перед Аріелем стояла ця стіна схиляння!.. Аріель хотів обняти Лоліту, сказати, що він любить її, хоче, щоб вона стала його дружиною. Але цей поклін зв’язав його рухи й думки.

— Здрастуй, Лоліта!.. От бачиш, я виконав свою обіцянку!.. — зніяковіло сказав він, підходячи до дівчини. — Я приїхав. А де Нізмат?

— Він зовсім хворий, — відповіла Лоліта, захоплено дивлячись на Аріеля.