Людина, що знайшла своє обличчя

Нікола міцно заснув і проспав дуже довго, його розбудили скрегіт, тріск і погойдування пароплава. Розплющивши очі, Нікола довго не міг зрозуміти, що з ним і де він. Згадавши, що він на «мертвому каюці», схопився. З каюком, мабуть, коїлося щось недобре: неначе ожили мерці і танцюють, гримлячи кістками. Ніколі знову стало страшно. Він піднявся на палубу.

Різкий, дужий крижаний вітер ледве не збив його з ніг. Пароплав хитало. Нікола глянув уперед і завмер від жаху. З гуркотом і скреготом навколо судна танцювали, натикались одна на одну і ламалися великі крижані брили. Та не це злякало. Ніколу. Підхоплений дужою течією, пароплав швидко летів між двома прямовисними скелями у вузькій протоці і йшов прямо на таку ж прямовисну кам’яну стіну. Мерці недобре пожартували, і судно, мабуть, було підіслане Ніколі не духом-покровителем…

Якут підбіг до мерця, прив’язаного на носі пароплава, і, схопивши його за плече, почав так трясти, що міг би витрясти з нього і життя, коли б хтось інший не зробив цього раніше.

— Ти со робис?! Не бачис? — закричав Нікола. — Крути назад!

Мрець упав тулубом уперед, кепі його звалилося за борт. Але він не послухав Ніколи, і пароплав мчав далі на скелю. Нікола кинувся до штурвала, але швидко зрозумів, що кермом тут не допоможеш, протока була дуже вузька. З останньою надією Нікола вибіг на капітанську рубку і крикнув у слухову трубку наказ у машинне відділення:

— Садній хід! — як це робив капітан пароплава на Лені.

Але дух машиніста не хотів коритися. Машина гула…

— Сильно, дурні! — вилаяв Нікола своїх уявлюваних супутників.

Він звик швидко приймати рішення. Бачачи, що його намагання попередити катастрофу марні, він зробив усе, що можна було встигнути, для врятування себе: швидко збігав униз, приніс мішок із сухарями, кинув у шлюпку і заліз у неї сам, чекаючи подій. І вони настали дуже швидко. Пароплав ударився об скелю з такою силою, що Нікола разом із шлюпкою відразу опинився на палубі. Страшенний тріск від зіткнення був заглушений ще жахливішим ревінням котлів, що вибухнули, і пароплав почав тонути. Він ліг на правий борт, так що хвилі покотилися по палубі. Нікола скористався з цього і стягнув шлюпку на воду.

Вир закрутив шлюпку, крижини заважали гребти. А пароплав, занурюючись, міг потягти за собою і її. Це був дуже небезпечний момент. Але Нікола, поглядаючи на пароплав, потроху вибирався на простір і, нарешті, потрапив у течію, яка огинала скелю, його шлюпка швидко понеслася вздовж прямовисної скелі і повернула за ріг, раніше ніж закрутився страшний всмоктуючий вир на місці занурення пароплава.

Нікола був врятований. Через два дні він на шлюпці дістався до острова Макара, а звідти вже прямо по кризі, — зима настала, — до берега…

Нікола замовк, закінчивши розповідь про свою одіссею, і, замислившись, почав обстругувати палицю мисливським ножем, рукоятка якого була вирізана з мамонтової кості у вигляді довгої оленячої голови з витягнутою шиєю. Нікола був великий майстер різьблення по кості.

Я також замислився… Історія з «мертвим каюком» Сула така незвичайна, що здавалася вигадкою. Але я знав Школу: він міг прикрасити події, але не схожий був на брехуна. Несподівано спало мені на думку:

— Як називався той пароплав? — запитав я Ніколу.

У відповідь він тільки непевно цмокнув губами і заперечливо похитав головою.

— Ти бачив написи на рятувальних кругах? Чи не пригадуєш ти хоч першу букву? На що вона схожа?

Нікола подумав і сказав:

— На ці козли для чайника. — І він надряпав на долоні кінцем ножа фігуру, яка нагадувала літеру А.

Невже моє припущення вірне?..

Я згадав, що три роки тому з Англії була відправлена експедиція, споряджена крупним капіталістом містером Бейлі на криголамі «Арктик». Експедиція була чудово споряджена всім необхідним для наукових досліджень і мала намір пройти вздовж усього берега Сибіру аж до Аляски. На борту пароплава було кілька видатних учених.

Але ця експедиція закінчилася трагічно. Останні передачі по радіо були одержані з криголама, коли він був недалеко від мису Борхая. Потім кілька днів «Арктик» не подавав про себе вістей, далі з’явилися тривожні «SOS», і з того часу про нього не було чутно. Тільки на другий рік рибальські судна знайшли на одному з невеликих голих островів дві розбиті шлюпки криголама, а до гирла Лени хвилі прибили рятувальний круг «Арктика». Це, мабуть, усе, що залишилося від криголама. Відважних мореплавців вшанували належним чином, записали їхні імена у довгий список жертв науки, викреслили «Арктик» із списку суден. На цьому справа і закінчилася.

І ось тепер, в «окаянному краю», з уст якута мені довелося вислухати історію, яка проливала деяке світло на долю криголама і разом з тим огортала цю долю ще більшою таємницею. Куди поділися його пасажири? Як сталося, що пароплав без команди ішов на всіх парах в океані? І як він міг іти? Машини не могли працювати без керування. Або повинен був вибухнути котел, або, що вірніше, котли повинні були охолонути, бо їх ніхто не топив, і пароплав зупинився б.