Люлька пирата (на украинском языке)

Несподiвано оголосивши себе братом маленького Тома, Девiс, звичайно, не думав, що його хитрiсть викличе у Тукопани такий скажений гнiв. Сталося так, що Девiс, сам того не бажаючи, перед усiм племенем виставив великого й мудрого вождя людиною, яка варта, за уявленням полiнезiйцiв, зневаги...

Рiч у тiм, що на Фату-Хiвi та багатьох iнших островах Океанiї, де iснував канiбалiзм, родинним зв'язкам надавали дуже великого значення. Щоб хтось iз родичiв члена касти безстрашних не попав часом до нього на стiл, треба знати не тiльки всiх членiв свого роду, але й тих, хто так чи iнакше з ним породичався. Якщо виявлялося, що хтось не знав навiть свого десятиюрiдного брата, в очах одноплемiнникiв вiн втрачав усяку повагу.

Ось чому перш нiж когось усиновити, майбутнiй прийомний батько повинен добре вивчити весь родовiд годованця. Звiсно, в даному разi Тукопана зробити цього не мiг, та й сумнiвно, що на його мiсцi хтось про це подумав би. Але, почувши ритуальну фразу Девiса, всi навколо завмерли - маркiзанцiв вразила саме кричуща необiзнанiсть вождя. Нiби вони не розумiли цього з самого початку. Адже ясно, що про родичiв юнги вождь нiчого не знав i знати не мiг, але... Зганьбив себе, осоромився великий Тукопана. А "подарунок" вождевi воїнiв франi?

Не пошле ж йому Тукопана тiло свого сина. А все ж уже вирiшено. Як може Тукопана тепер скасувати своє власне рiшення? Де це чувано, щоб великий вождь сказав слово i не дотримав його! Крiм того, якщо цей червонобородий став сином Тукопани, тодi взагалi нiкого з полонених чiпати не можна. Вони ж воїни сина Тукопани... А яка була сутичка i яка перемога! Не втiк жоден кархоурi, всi попали в клiтку.

Так, у складне становище поставив червонобородий Тукопану. Але хто з вождiв визнає свою помилку? Що ж тодi буде з його авторитетом?

Проте спростувати заяву полоненого Тукопанi було нiчим, i вiн, побачивши, що червонобородий збирається щось пояснювати, кричав, не тямлячись вiд лютi:

- Замовкни, нiкчемна тварюко! Нiчого не кажи, ми тебе не слухаємо! Нiхто тебе не слухає! Ти брехун, ти мерзенна свиня!

Увесь внутрiшньо зiщулившись, Девiс благав бога допомогти йому не послабити волю. Вiн розумiв, що не можна мовчати, бо iнакше кiнець, i усвiдомлював, що зараз усе залежатиме тiльки вiд його самовладання, вiд того, наскiльки переконливо вiн продовжуватиме цю смертельну гру.

- Пробач, великий батьку, - мовив вiн сумно, - твiй негiдний син розгнiвав тебе, покарай його. - Девiс добре знав, що полiнезiйцi своїх дiтей нiколи не карають.

Тукопана схопився, хотiв кинути в обличчя полоненому ще якесь звинувачення, але вiдразу ж знову сiв, вигукнувши з радiсним осяянням:

- Х-хе, ти коричневий! Шкiра в тебе коричнева! Ти сам казав, га, казав? Що? Х-хе, коричневий!

- Це правда, великий батьку. - Девiс вiдчував, як його лоб зросило потом. - Мiй молодший брат бiлiший за мене, його навiть сонце не робить коричневим. А це тому, що до тебе у нас були рiзнi батьки. Мiй перший батько був коричневим, а перший батько брата - бiлий. Але мати в нас одна, i ти, великий батьку, бачиш це по наших очах. Подивися, хiба в нас в обох не очi братiв?

Все ще оточений жiнками, якi тепер принишкли, юнга напружено стежив за розмовою. Як i всi полоненi, вiн нiчого не розумiв, але голос, здавалося, спокiйного капiтана вселяв надiю. Хлопець вимушено всмiхався. Решта пiратiв сидiли в клiтках похмуро зосередженi, мовчки чекали, чим усе це скiнчиться. Коли старий маркiзанець скаженiв, вони мимоволi зiщулювались, але мужнiсть юнги i капiтана змушувала джентльменiв удачi тримати себе в руках. Якщо цей татуйований диявол кричить, то ще не все втрачено. Кричить, аби щось довести, значить, торгується. Капiтан зумiє якось заговорити йому зуби. Девiс - та не зумiв би?!

Дивлячись то на хлопчика, то на червонобородого капiтана, Тукопана дедалi помiтнiше хвилювався. Безперечно, вiн був збентежений. Справдi, очi в обох зовсiм однаковi, яскраво-голубi i нiби в променистих росинках... "Х-хе, дурниця! Он у того полоненого очi теж голубi... Нi, наче не дуже, трохи сiруватi..."

Мабуть, велелюбний Тукопана охоче взяв би в сини й Девiса, але... Припустiмо, на його необачнiсть одноплемiнники подивилися б крiзь пальцi. Ну, поквапився трохи Тукопана, не розпитав усього вчасно. Невелика бiда, адже ритуал усиновлення ще не закiнчено, тож не пiзно виправити помилку. Але хiба безстрашнi погодяться позбавляти себе такої здобичi? Та вони роздеруть Тукопану, якщо через нього доведеться вiдпустити на волю всiх полонених... А якщо цi двоє все-таки брати? Впаде тодi на Тукопану гнiв найвидатнiшого з великих богiв, ясновельможного володаря Землi i Неба, могутнього i непереможного Тiкi. Дозволив убити сина, свою дитину... Пiдлий, гидкий, зневажений Тукопана!.. "Нi-нi, не може цього бути. Червонобородий усе бреше, вiн брехун, боягузливий бiлий француз! Удає з себе безстрашного воїна i плеще язиком, щоб урятувати свою шкуру... А що як?.."

I вождь прийняв соломонове рiшення.