Люлька пирата (на украинском языке)

- Гаразд, - сказав вiн сердито. - Коли мiй син навчиться говорити, я запитаю в нього. А до того часу ти сидiтимеш у клiтцi. Я тебе не бачив, мої вуха тебе не чули.

Похмурим натовпом маркiзанцiв прокотилося полегшене зiтхання. Мудрий Тукопана мiркував правильно. Поки його молодий син навчиться говорити, мине чимало часу, й весь цей час червонобородий йому буде нiхто. Вiн його не бачив i не чув, так, не бачив i не чув. Червонобородий - невiльник племенi, а всi його воїни - здобич.

I знову радiсний вибух!

- Тукопана таа-хi-туе! Тукопана великий, як океан!

Тiєї ж хвилини до Джона кинулись чотири дужих воїни. Вони пiдхопили його клiтку i, гортанне щось прокричавши, вистрибом кудись побiгли.

Все сталося так швидко й так несподiвано для пiратiв, що вони не зразу отямилися.

- Капiтане! Капiтане! Бруднi таїш! Бруднi таїпi! - iз запiзненням почулися на площi розпачливi крики маленького Тома. Вiн, мабуть, хотiв бiгти слiдом за капiтаном i люто з кимось боровся, але не мiг вирватися.

- Томмi, руде ангелятко... - тамуючи ридання, шепотiв Джон.

Потiм з нього зiрвали одяг i голим пiдвiсили в клiтцi, немов папугу, пiд якимось гiллястим деревом. Разом з одягом забрали i нiж, на який вiн так розраховував.

Така ж участь, крiм юнги, спiткала всю команду "Флайїн стар". Клiтки з полоненими вiднесли в рiзнi кiнцi селища, пiдвiсили їх на дерева i пильно охороняли, але й без цього про втечу годi було й думати. Зробленi з мiцного залiзного дерева клiтки голими руками не зламаєш.

Доля перестала бути ласкавою до хоробрих джентльменiв. Кого ранiше, кого пiзнiше, але на всiх чекала загибель. Загрожувала вона й Джону.

Там, на площi, Джон не наважився натякнути Томовi, щоб вiн постарався пояснити маркiзанцям, нiби вони брати, хоч тодi це було неважко зробити. Достатньо було, розмовляючи з вождем, частiше вставляти в полiнезiйську мову англiйське слово "брат", i Томмi б усе зрозумiв. Але ж i решта пiратiв усе б чула. I якби всi полоненi збагнули, що їхнiй капiтан хоче видати себе за брата усиновленого вождем юнги, вони, не знаючи звичаїв полiнезiйцiв, вирiшили б, що вiн рятує тiльки себе, i, напевно, збунтувалися б.

Обман вiдразу б розкрився. Тому нiяких натякiв юнзi Джон не робив. Вiн був певен, що, коли маркiзанцi почнуть Тома допитувати, той сам здогадається, як треба вiдповiсти.

На жаль, Томмi дав маху. Вiдiрваний вiд своїх недавнiх товаришiв, вiн одразу став вимагати дозволу бачитися з червонобородим полоненим i при цьому вперто називав його вiдомим усiй Океанiї словом "капiтан". Тодi до нього пiдвели двох дуже схожих хлопчикiв, напевно, братiв-погодкiв, i знаками запитали: мовляв, ви з червонобородим, як цi двоє?

Юнга зневажливо пирхнув:

- Вигадали казна-що! Вiн мiй капiтан, зрозумiли, дурнi вашi голови, мiй капiтан!

Усi, звичайно, зрозумiли, одначе вождь, здавалося, вiдповiдi Тома не надав значення. Насупившись, вiн довго щось буркотливо говорив старiйшинам племенi, пальцем показуючи то на юнгу, то на свiй язик. Мовляв, у хлопчика ще язик нiмий, вiн не вмiє поки що говорити, тому питати в нього рано.

Тома така, як вiн думав, нахабна зарозумiлiсть вождя обурила:

- Ти сам нiмий, брудний старий таїпi! Червонобородий - мiй капiтан! Мiй капiтан.

Для палко закоханого в свого капiтана юнги Девiс був найдорожчою людиною на свiтi. З ним не можна було порiвнювати нiяких братiв, тим бiльше, що їх у Тома нiколи не було. "Капiтан, мiй капiтан!" У цьому було все життя юнги.

I життя Джона повисло на волосинi. Розправитися з ним, як згодом з'ясувалося, збиралися того ж дня, але Тукопанi раптом сяйнула блискуча iдея.

- Х-хе, послухайте! - вигукнув вiн на радi старiйшин. - Цей червонобородий - скарб! Посилати його тiло вождевi воїнiв франi не треба. Ми вiдрiжемо йому бороду, борода виросте нова. Чудово! Х-хе, еге ж, так буде довго.

У безбородих маркiзанцiв жорстке волосся з чоловiчої бороди вважалося великою цiннiстю. I чим воно було незвичайнiшого кольору, тим вище цiнилося. Фатухiвцi робили з нього браслети, якими всi, хто їх мав, дуже пишалися.

Червоних браслетiв на островi нiхто не мав.

На жаль, мудрий Тукопана не знав, що бороди iнодi фарбують.

Коли полоненого поголили гострим, як бритва, уламком морської черепашки i на його обличчi, де ранiше красувалася розкiшна червона борода, з'явилася звичайна чорна щетина, вождь, побачивши таке неймовiрне, на його погляд, диво, сторопiв. Вiн уп'явся очима в Девiса, думаючи, мабуть, що перед ним iнша людина. Але нi, це був той же, тепер уже колишнiй червонобородий. Вождь усе ще не вiрив.

- Бура артуа! Бура артуа!- забубонiв вiн. - Великий боже, помилуй! Великий боже, помилуй!

Щетина все-таки лишалася чорною, а очi - голубими, такими ж, як були. Для бiльшої певностi Тукопана посмикав щетину нiгтями. Так, справжня, росте iз шкiри... Ще хвилина вагання - i, захлинувшись раптовим вибухом гнiву, вождь люто продекламував:

А харрi та фоу,

А торо та фарраро,

А iта та тарарта!

Пальма ростиме,

Корал розгалузиться,

Людини не буде!