Ловець тіні

— Жандарми переконані, що в ній — сокирка або щось схоже. Він, напевно, зовсім недавно нею скористався, а ота пляма, що ти бачиш, — від крові.

— Чому саме сокирка?

— Тому що інших видів зброї тут марно й шукати. І навряд чи він зміг би пронести щось інше через усі пости безпеки, охорону та метал-детектори.

— Однак він забрав її із собою, щоб знищити сліди, на той випадок, якщо жандарми звернуться до італійської поліції.

— На виходах контролів значно менше. До того ж, щоб вийти, досить змішатися з юрбою прочан або туристів.

— Може йтися і про якийсь садівничий інвентар…

— Якраз перевіряють, чи нічого не бракує.

Маркус знову поглянув на рештки молодої черниці. Сам того не помічаючи, однією рукою стискав медальйон у себе на шиї — зображення святого архангела Михаїла з вогненним мечем у руках. Захисника пенітенціаріїв.

— Треба йти, — сказав Клементе, — час вичерпано.

Тієї миті десь удалині в лісі почулося шарудіння. Воно наближалося. Маркус підвів голову й побачив, як з темряви виступають чиїсь темні силуети. Деякі тримали в руці свічку. При слабкому світлі тих вогників розгледів купку осіб з покритими головами. Їхні обличчя були сховані за темною тканиною.

— Це сестри-черниці, — сказав Клементе. — Прийшли її забрати.

За життя тільки вони могли бачити її зовнішність. Після смерті лише вони могли подбати про її тіло. Таким було правило.

Клементе й Маркус відійшли, поступившись їм місцем. Тоді черниці змогли мовчки стати колом, оточивши тіло бідолашної. Кожна знала, що має робити. Деякі розстелили на землі білі простирадла, інші поклали на нього частини тіла жертви.

І тільки тоді Маркус звернув увагу на звук. Монотонне гудіння, що лунало з-під покривал, за яким були сховані обличчя черниць. Літанія. Молилися латиною.

Клементе вхопив його під лікоть, потягнув за собою. Маркус хотів був уже йти, аж тут одна з черниць пройшла повз нього. І тієї самої миті він чітко розчув фразу: «Hic est diabolus».

Диявол тут.

Частина перша Соляний хлопчик

1

Перед очима Клементе лежав холодний нічний Рим.

Ніхто нізащо не здогадався б, що чоловік, який спирався тієї миті на кам’яну балюстраду тераси Пінчо[3], — священник. Просто перед ним простиралися численні палаци й куполи, а над ними гордо височіла базиліка Святого Петра. Велична панорама, яка століттями залишалася незмінною в місті, де вирувало таке дрібне й швидкоплинне людське життя.

Клементе стояв непорушно, споглядаючи місто й не звертаючи уваги на кроки, що наближалися за його спиною.

— Ну, то якою буде відповідь? — запитав він, перш ніж Маркус підійшов і став поряд.

Окрім них двох, на терасі нікого не було.

— Ніякою.

Клементе кивнув, не виявивши подиву, по тому уважно поглянув на приятеля-пенітенціарія. Вигляд у Маркуса був утомлений, підборіддя вкривала кількаденна щетина.

— Сьогодні вже рік.

Клементе помовчав хвилинку, уважно дивлячись йому в очі. Він знав, про що йшлося: минув рівно рік після знайдення розчленованого тіла черниці у Ватиканських садах. Протягом такого тривалого часу всі пошуки пенітенціарія не дали результатів.

Жодного сліду, жодної зачіпки, ніяких підозр. Нічого.

— Думаєш здатися? — запитав Клементе.

— А що, хіба можна? — відповів уїдливо запитанням на запитання Маркус.

Ця справа стала для нього міцним горішком. Полювання на чоловіка з відеозапису камер спостереження — європейця, віком за п’ятдесят, — було безуспішне.

— Ніхто його не знає, ніхто ніколи не бачив. І що мене найбільше дратує: нам відоме його обличчя. — Він помовчав, дивлячись на приятеля. — Треба знову перевірити мирян, що служать і працюють у Ватикані. І якщо нічого не знайдемо, перейдемо до священнослужителів.

— Там немає жодного, хто був би схожий на чоловіка з фото. То навіщо гаяти час?

— А хто може гарантувати, що в убивці немає спільників у Ватикані? Що в нього тут немає захисту? — Маркус ніяк не міг заспокоїтися. — Відповіді на ці запитання — за стінами Ватикану. Отам і слід проводити розслідування.

— Тобі ж відоме правило. Не можна. З причин конфіденційності.

Маркус знав, що ота «конфіденційність» — лише відмовка. Просто побоювалися, що він, устромивши носа в справи Ватикану, розкопає щось інше, ніяк не пов’язане зі смертю черниці.

— Мене цікавить лише одне: знайти вбивцю. — Він нагнувся ближче до приятеля. — Ти мусиш переконати прелатуру, нехай скасують правило.

Клементе тільки роздратовано відмахнувся, як від дурниці.

— Я навіть гадки не маю, у кого є повноваження на таке.