Малюк Цахес на прізвисько Цинобер

І Проспер дав Бальтазарові маленьку, добре виглянсувану черепахову табакерку, яку той сховав у кишеню, так само, як і маленький лорнет, отриманий від Проспера, що з його допомогою він мав знищити Циноберові чари.

Проспер Альпанус, зашурхотівши, перелетів через кущі, в яких лісові звуки лунали все голосніше й мелодійніше.

Бальтазар повернувся назад до Гох-Якобсгайма, сповнений блаженства й захвату, з найсолодшими надіями в серці.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Як Фабіана через довгі поли почали вважати за сектанта й бунтівника. Як князь Барсануф сховався за камін і скасував посаду генерального директора в природничих справах. Втеча Цинобера з Терпінового дому. Як Мош Терпін хотів літати на метеликові і зробитися імператором, але потім пішов спати

Рано-вранці щойно почало світати, коли дороги й стежки були ще безлюдні, Бальтазар прокрався до Керепеса і негайно побіг до свого приятеля Фабіана. Постукавши в двері, він почув кволий, ледь чутний голос:

– Зайдіть!

Блідий, змарнілий, не схожий на себе з журби та безнадії, Фабіан лежав у ліжку.

– Ради бога! - вигукнув Бальтазар. - Ради бога! Друже, що з тобою сталося?

– О брате, - відповів Фабіан уриваним голосом, ледве підвівшися з постелі, - мені вже край, просто край. Прокляті чари, які, я добре знаю, наслав мстивий Проспер Альпанус, доводять мене до загину!

– Та невже? - запитав Бальтазар. - Чари, відьомська мана? Ти ж ні в що не вірив!

– Ох, - плаксиво мовив Фабіан, - ох, тепер я вірю у все: і в чаклунів, і в відьом, і в гномів, і в водяників, і в русалок, і в короля пацюків, і в домовика-коренячка, у все, що хочеш. Кому ці штуки так допечуть, як мені, той повірить у все. Ти пригадуєш отой страшний скандал із моїм сюртуком, коли ми йшли від Проспера Альпануса? Ах, якби ж на цьому був кінець! Але озирнись-но трохи, глянь, що робиться в моїй кімнаті!

Бальтазар оглянувся навкруги й побачив на всіх стінах безліч фраків, сюртуків, курток найрізноманітніших кольорів.

– Що це? - скрикнув він. - Ти, може, хочеш гендлювати цим крамом?

– Не глузуй хоч ти, - сказав Фабіан, - не глузуй, любий друже. Всю цю одіж я замовив у найславетніших кравців, сподіваючись, що нарешті позбудуся проклятого лиха, яке тяжить над моїм убранням, але де там! Досить мені одягнути сюртук, що лежить на мені як улитий, і через кілька хвилин дивись - рукави підскакують аж до плечей, а поли, як хвіст, тягнуться за мною ліктів на шість. Я в розпачі замовив собі оцю кофту з довгими, як світ, рукавами, наче в блазня. Ну, думав, збіжаться рукави, розтягнуться поли, і все буде як слід. Та за кілька хвилин і з нею сталося те самісіньке, що і з сюртуками! Вся майстерність, усі зусилля найдосконаліших кравців не могли нічого вдіяти з проклятими чарами! Що з мене глузують, сміються, куди б я тільки не пішов, тобі, мабуть, зрозуміло. Та скоро моя мимовільна впертість - бо я раз у раз з'являвся у цих проклятих сюртуках - призвела до іншого. То ще найменше лихо, що жінки лаяли мене за безмежну бундючність і брак смаку: мовляв, я, проти всіх звичаїв, пишаюся голими руками, виставляю їх напоказ, вважаючи, мабуть, їх дуже гарними. А ось богослови - ті оголосили мене сектантом, тільки сперечалися, До якої секти я належу, до рукавістів чи довгополів, але погоджувалися на тому, що обидві секти дуже небезпечні, бо визнають цілковиту свободу волі і зважуються думати, що їм тільки заманеться. Дипломати вважали мене за небезпечного бунтаря. Вони запевняли, що я своїми довгими полами хочу викликати в народі незадоволення і непослух до влади, що я взагалі належу до таємного товариства, а його ознака - короткі рукави. Бо вже віддавна то тут, то там натрапляли на сліди короткорукавників, що їх так само слід боятись, як і єзуїтів, ба навіть більше, бо вони скрізь намагаються поширювати поезію, шкідливу для кожної держави, і сумніваються в тому, що князь безпомилковий. Одне слово, що день, то було гірше, аж поки мене не викликали до ректора. Я вже передбачав, яке лихо може статися, коли я піду в сюртуці, і тому з'явився в самому жилеті. Як же розгнівався ректор! Він подумав, що я хочу з нього посміятися, і накинувся на мене, сказав, щоб я через тиждень з'явився до нього в звичайному пристойному сюртуці, а то він безжально накаже мене виключити. Сьогодні термін кінчається! О, я нещасний! О проклятий Проспер Альпанус!

– Стривай! - скрикнув Бальтазар. - Стривай, любий друже Фабіане, не лай так мого любого, дорогого дядька, що подарував мені маєток. Він і тобі не бажає зла, хоч, треба таки визнати, і досить жорстоко покарав тебе за твої кпини. Але я прийшов до тебе з допомогою! Він посилав тобі оцю табакерку, що покладе край твоїм стражданням.

І Бальтазар дістав з кишені маленьку черепахову табакерку, яку отримав від Проспера Альпануса, й дав її невтішному Фабіанові.

– Що мені, - сказав той, - що мені допоможе ця дурна забавка? Який вплив може мати маленька черепахова табакерка на фасон мого сюртука?