Марко Вовчок

Після знайомства з Етцелем Марко Вовчок невтомно працювала над перекладами. Видавець навіть писав їй, що її годилось би увінчати «золотою короною» за корисну перекладацьку діяльність у його фірмі. З 1868 по 1876 рік. Марко Вовчок перекладає російською мовою твори Жуля Верна («Діти капітана Гранта», «Подорож навколо світу за 80 днів», «П’ятнадцятирічний капітан», «Подорож до центру Землі», «Навколо Місяця», «Вісімнадцять тисяч верст під водою» та ін.). Перекладає твори В. Гюго, Г.-Х. Андерсена. Саме через переклади казок Андерсена у Марка Вовчка почалася запекла боротьба з перекладачками й громадськими діячками Н. Стасовою і М. Трубниковою, які звинуватили письменницю у використанні їхніх перекладів, зроблених раніше. Марко Вовчок відкрито й сміливо відстоювала оригінальність своїх перекладів, вимагала створити третейський суд, що звірив би переклади. Суперечка точилася у 1872 році в газеті «С. – Петербургские ведомости». На жаль, висновок зібраної комісії був не на користь Марка Вовчка, хоча її переклади вирізнялися вищим художнім рівнем.

Також Марія Олександрівна написала й надрукувала серію нарисів «Письма из Парижа», а пізніше створила серію публіцистичних творів про англійських письменників «Мрачные картинки». Літераторка не сиділа на місці, вона постійно їздила у справах у Париж, де зустрічалася з Етцелем, допомагаючи встановити міцні й взаємовигідні зв’язки з російськими видавцями; зустрічалася в Парижі з Герценом; час від часу відвідувала своїх знайомих у Москві, інколи навідувалася в Орловську губернію. У 1869 році Марко Вовчок намагалась почати видавати свою газету «Стрела», але остаточного дозволу на це не отримала. Резолюція була такого змісту: «Вбачаю багато незручностей у дозволі редагування жінці, а тому визнаю за потрібне прохання відхилити». Може, саме через таке ставлення до слабкої статі Марія Олександрівна й взяла собі колись чоловічий псевдонім?.. Але в 1870 році Марії Олександрівні разом із книговидавцем і власником книгарні Семеном Васильовичем Звонарьовим удається отримати дозвіл на видання щомісячного ілюстрованого журналу «Переводы лучших иностранных писателей». Марко Вовчок була в ньому редактором і перекладачем. У головному управлінні у справах друку склали чітку програму журналу: «1. Перекладні романи, повісті й оповідання і 2. Подорожі. 3. Твори для дитячого читання. Журнал виходитиме щомісяця, книжками від 15 до 20 аркушів». Поет і перекладач Олексій Миколайович Плещеєв (1825—1893), який колись давно познайомився з Марком Вовчком, дізнавшись про відкриття журналу перекладів і сподіваючись на плідну й цікаву працю, одразу запропонував свої послуги. Письменниця жваво відгукується на лист Плещеєва, але в першу чергу вона знаходить освічених, активних, талановитих, емансипованих жінок, яких залучає до роботи як перекладачок. Перше число журналу вийшло на початку 1871 року, перекладачами у виданні були самі жінки. Сама Марія Олександрівна вмістила в щомісячнику початок своєї повісті «Маруся», перекладеної російською мовою. На сторінках журналу з’являлися імена талановитих перекладачок – Надії Білозерської, Анни Буткевич, Олександри Кутузової, Зінаїди Ген, Аделаїди Піге, Юлії Корнільєвої, Віри й Надії Єракових, Олени Лихачової, Катерини Щигльової та багатьох інших. Забігаючи наперед, треба сказати, що журнал проіснував тільки півтора року й за цей час вийшло сімнадцять книжок щомісячника. Обсяг роботи, яку виконувала письменниця, був такий великий, що давній друг Марка Вовчка учитель гімназії Петро Гаврилович Барщевський у листі запитував: «Скажіть мені, Бога ради, як Ви встигаєте? Видання ростуть, як гриби».

Михайло Лобач-Жученко

У Петербурзі Марія Олександрівна познайомилася з Єлизаветою Водовозовою, згодом відомою мемуаристкою, яка залишила такий опис Марка Вовчка того часу: «Це була жінка середнього зросту, повна, не дуже вродлива, але, як про неї казали, краща за будь-яку красуню. Тоді вона була вже не першої молодості, з надзвичайно густими, широкими чорними бровами, риси обличчя, хоч трохи розпливлися, були дуже рухливі, з розумними темно-сірими проникливими очима. Вдягнута вона була завжди дуже гарно, за модою, але недбало».