Марко Вовчок

Богдан Опанасович у 1900 році також знаходить можливість побувати за кордоном. Але він поїхав у Париж, чим дуже потішив Марію Олександрівну. Вона раділа синовій подорожі, раділа, що він відпочине й зустрінеться з друзями юнацьких років. У 1901 році департамент поліції дозволить Б. Марковичу жити в Петербурзі, взявши з нього підписку про відмову від революційної діяльності.

У 1900 році, за свідченнями Михайла Дем’яновича, найголовнішою справою Марії Олександрівни стало поповнення бібліотечного фонду п’яти волосних бібліотек. Вона добирала книжки і передплатні видання, турбувалася про їхню наявність. До речі, така робота входила в службові обов’язки її чоловіка, але Марія Олександрівна виконувала її за власним бажанням і з величезною вправністю. Служниця в домі Лобачів-Жученків пізніше згадувала про сім’ю письменниці: «Жили мої господарі скромно, але харчувалися завжди добре; умеблювання квартири було аж ніяк не розкішне, просте, вирізнялися лише меблі чудової французької роботи, рояль і піаніно. Основне багатство Марії Олександрівни – книжки, якими вона дуже дорожила. Велика любителька природи, хазяйка моя багато часу приділяла доглядові за садом і квітами. Я прожила 70 років, але ніколи не бачила такої різноманітності квітів, яка була в саду, на подвір’ї і в палісаднику біля квартири Лобача-Жученка. Взагалі в неї були руки на всі штуки: чудово вишивала, плела мереживо, штопала». Коли почалася російсько-японська війна (січень 1904 року), Марко Вовчок без вагань відгукнулася на заклик «Самарской газеты» і надіслала зі своєї бібліотеки, свого найбільшого багатства, пакунок «російських книжок різних назв вагою понад три пуди» в Самару для санітарних поїздів, що їхали на Далекий Схід.

Восени 1901 року сталася визначна подія: в Києві було розпочато друкування третього видання «Народних оповідань» Марка Вовчка з передмовою П. Куліша (взято з видання 1858 року). Книжка надійде у продаж у 1902 році. Восени 1902 року в журналі «Киевская старина» вперше українською мовою було надруковано казку Марка Вовчка «Чортова пригода» з присвятою Т. Шевченку. Редакція журналу з цією публікацією повідомляла, що Шевченко заповідав Маркові Вовчку обробляти народні казки. «Чортова пригода» – одна з написаних за Поетовим заповітом. Гонорар за казку (40 карбованців) Марія Олександрівна попросила переслати Товариству імені Т. Г. Шевченка для допомоги незабезпеченим студентам.

Як згадували знайомі сім’ї Лобачів-Жученків, єдина людина з александровських інтелігентів, що часто бувала в них, – це завідувач двокласної школи учитель Калінін. Але дуже частими й бажаними гостями були місцеві селяни, з якими Марія Олександрівна подовгу розмовляла. Письменниця вміла слухати оповіді своїх співрозмовниць про їхнє життя, негаразди, тяжку долю та злидні. Знайомим селянам Марія Олександрівна й Михайло Дем’янович завжди помагали. Якщо треба було допомогти з улаштуванням на службу, щось порадити в юридичних справах, потурбуватися про дитину, що поїхала в місто, або просто поділитися грошима, Лобачі-Жученки завжди простягали руку допомоги. Часто в будинок до Лобачів приходили селянські діти. З ними Марко Вовчок швидко знаходила спільну мову, щось їм розповідала, читала казки, пригощала смачненьким.

Страшенно тяжкий час…

Минуло вже три роки служби Бориса Михайловича на Далекому Сході, і він вирішив скористатися правом на шестимісячну відпустку, щоб навідати батьків. Улітку 1903 року Борис із дружиною і трьома дітьми повертається в Росію, і вони разом їдуть до батьків в Александровське. Борис був у відпустці, але знав, що війна з Японією неминуча, тому його можуть будь-якої хвилини послати на Далекий Схід. Перебуваючи в Петербурзі, Борис Михайлович часто зустрічався з Богданом, допоміг йому влаштувати зустріч із сином Богданом від першого шлюбу, очікував переводу на Балтійський флот. Наказ про призначення Бориса Лобача-Жученка на Балтійський флот був підписаний у грудні 1903 року. Син запрошував батьків приїхати до них у Петербург, бо діти скучили за бабусею й дідусем, а мати зможе в столиці ще й зустрітися зі старими знайомими й, може, владнати якісь літературні справи.