Читаем Марко Вовчок полностью

Михайло Дем’янович одержав на місяць відпустку, і подружжя Лобачів-Жученків збирається поїхати в Нальчик. А в листопаді 1905 року Михайла Дем’яновича було звільнено у відставку з мундиром і пенсією. За якоюсь сумною посмішкою долі, через місяць подати у відставку запропонували й Борису Михайловичу Лобачу-Жученку. Причиною цього була його участь у політичній демонстрації в місті Або. На його доповідній записці олівцем було зроблено запис: «Політично неблагонадійний. Подати у відставку». У резолюції начальника штабу написано: «Морський міністр, маючи дані про несхвальну поведінку штабс-капітана Лобача-Жученка, звелів запропонувати цьому офіцерові подати у відставку». У січні 1906 року Бориса Михайловича було звільнено у відставку з Військово-морського флоту. Марія Олександрівна з Михайлом Дем’яновичем виїхали до Нальчика й оселилися за три кілометри від містечка. Письменниця розповідала в листі синові про цілющий клімат та чудову природу міста, які добре допомагають хворим. Борис повідомляв батькам свіжі новини: він складає екстерном екзамени в археологічний інститут, у Петербурзі зустрічався з Юрієм Марковичем, який шістнадцять з половиною місяців перебував у японському полоні, Богдан поїхав із сім’єю у Швейцарію. Син розпитує, як батьки влаштувалися на новому місці, й розповідає, що йому запропонували посаду інспектора класів училища далекого плавання в Ростові-на-Дону. Але Борис відчував, що служити в Ростові-на-Дону, мабуть, не пощастить. Повідомляє батькам, що зараз він із сім’єю живе на дачі під Або. Також син радить батькам звернути увагу на непоганий журнал «Былое», в який мати могла б відправити свої спогади. У наступному листі Борис повідомлятиме, що одержав у Петербурзі місце в училищі далекого плавання й незабаром поїде в Фінляндію по сім’ю. Син дуже стурбований, що батьки на зиму залишаються в Нальчику. Будинок був ще невлаштований, та й гарних лікарів немає. Борис запрошує батька й матір на зиму в Петербург. Однак Марія Олександрівна знову й знову розповідала синам про чудовий клімат Нальчика й просила не хвилюватися. Письменниця пересилає Богданові для публікації листи О. Герцена та його портрет. Тільки просить не зазначати її теперішнього прізвища – Лобач.

Останні місяці

Наприкінці грудня 1906 року Марія Олександрівна почувалася дуже погано. Стан здоров’я не покращувався, і довелося звернутися до єдиного на той час у Нальчику молодого лікаря Канукова. Богдан у листах розповідав про справи з друкуванням листів Герцена, а Борис написав два окремих листи: матері й батькові. Лист до Марії Олександрівни був заспокійливим і турботливим, у листі до батька Борис Михайлович наполягав на перевезенні матері в Петербург або в Москву, де їй зможуть надати кваліфіковану медичну допомогу. У лютому було загострення хвороби. Марія Олександрівна відчувала, що полегшення вже не буде, й висловила якось чоловікові свій жаль з приводу незакінчених творів, нездійснених планів… Але на якийсь дуже короткий час хвороба відступила, біль втамувався, настало короткочасне поліпшення стану. Борис знову писав батькові, що сталося те, про що він попереджав: мати залишилася без лікаря. Син знову радить Михайлові Дем’яновичу переїхати хоча б у П’ятигорськ, якщо вони не хочуть у Петербург. Борис не помилявся: медична допомога була не на дуже високому рівні. Лікар Кануков виїхав з Нальчика, а новий лікар, Кондрашов, часто бував у хворої, але приписав їй величезну кількість ліків у великих дозах. Борис у листі бажає матері якнайшвидшого одужання і обіцяє, як тільки дозволить робота, приїхати до них. А батькові на окремому аркуші повідомляє, що Богдан уже вирушив у Нальчик. У березні Богдан Опанасович приїхав у Нальчик. Марія Олександрівна дуже змінилася: вона схудла, спала з тіла, з’явилися глибокі зморшки, але обличчя й очі здавалися бадьорими й у волоссі не було жодної сивої волосинки. Їй було 73 роки. Розум письменниці ще був гострий і ясний, вона розпитувала сина про громадське життя Петербурга, про «нових людей», про уряд. Пізніше Богдан згадував, що материна оцінка сучасних подій і найближчого майбутнього виявилась глибоко песимістичною і багато в чому цілком правильною.

Борис показав рецепти ліків, що були прописані Марії Олександрівні, гарному петербурзькому лікареві, й той сказав, що ліків забагато. Син пише про це батькові, а також детально розповідає про поради лікаря щодо харчування, режиму. Він радить їхати влітку не в П’ятигорськ, а в Кисловодськ. Борис не міг у цей час приїхати до батьків, бо його дружина чекала на дитину й дуже захворіла. Покинути її чоловік не міг, тому пообіцяв у листі до батька, що приїде, як тільки буде можливість.

Перейти на страницу:

Похожие книги

10 гениев науки
10 гениев науки

С одной стороны, мы старались сделать книгу как можно более биографической, не углубляясь в научные дебри. С другой стороны, биографию ученого трудно представить без описания развития его идей. А значит, и без изложения самих идей не обойтись. В одних случаях, где это представлялось удобным, мы старались переплетать биографические сведения с научными, в других — разделять их, тем не менее пытаясь уделить внимание процессам формирования взглядов ученого. Исключение составляют Пифагор и Аристотель. О них, особенно о Пифагоре, сохранилось не так уж много достоверных биографических сведений, поэтому наш рассказ включает анализ источников информации, изложение взглядов различных специалистов. Возможно, из-за этого текст стал несколько суше, но мы пошли на это в угоду достоверности. Тем не менее мы все же надеемся, что книга в целом не только вызовет ваш интерес (он уже есть, если вы начали читать), но и доставит вам удовольствие.

Александр Владимирович Фомин

Биографии и Мемуары / Документальное
10 гениев, изменивших мир
10 гениев, изменивших мир

Эта книга посвящена людям, не только опередившим время, но и сумевшим своими достижениями в науке или общественной мысли оказать влияние на жизнь и мировоззрение целых поколений. Невозможно рассказать обо всех тех, благодаря кому радикально изменился мир (или наше представление о нем), речь пойдет о десяти гениальных ученых и философах, заставивших цивилизацию развиваться по новому, порой неожиданному пути. Их имена – Декарт, Дарвин, Маркс, Ницше, Фрейд, Циолковский, Морган, Склодовская-Кюри, Винер, Ферми. Их объединяли безграничная преданность своему делу, нестандартный взгляд на вещи, огромная трудоспособность. О том, как сложилась жизнь этих удивительных людей, как формировались их идеи, вы узнаете из книги, которую держите в руках, и наверняка согласитесь с утверждением Вольтера: «Почти никогда не делалось ничего великого в мире без участия гениев».

Александр Владимирович Фомин , Александр Фомин , Елена Алексеевна Кочемировская , Елена Кочемировская

Биографии и Мемуары / История / Образование и наука / Документальное
Жертвы Ялты
Жертвы Ялты

Насильственная репатриация в СССР на протяжении 1943-47 годов — часть нашей истории, но не ее достояние. В Советском Союзе об этом не знают ничего, либо знают по слухам и урывками. Но эти урывки и слухи уже вошли в общественное сознание, и для того, чтобы их рассеять, чтобы хотя бы в первом приближении показать правду того, что произошло, необходима огромная работа, и работа действительно свободная. Свободная в архивных розысках, свободная в высказываниях мнений, а главное — духовно свободная от предрассудков…  Чем же ценен труд Н. Толстого, если и его еще недостаточно, чтобы заполнить этот пробел нашей истории? Прежде всего, полнотой описания, сведением воедино разрозненных фактов — где, когда, кого и как выдали. Примерно 34 используемых в книге документов публикуются впервые, и автор не ограничивается такими более или менее известными теперь событиями, как выдача казаков в Лиенце или армии Власова, хотя и здесь приводит много новых данных, но описывает операции по выдаче многих категорий перемещенных лиц хронологически и по странам. После такой книги невозможно больше отмахиваться от частных свидетельств, как «не имеющих объективного значения»Из этой книги, может быть, мы впервые по-настоящему узнали о масштабах народного сопротивления советскому режиму в годы Великой Отечественной войны, о причинах, заставивших более миллиона граждан СССР выбрать себе во временные союзники для свержения ненавистной коммунистической тирании гитлеровскую Германию. И только после появления в СССР первых копий книги на русском языке многие из потомков казаков впервые осознали, что не умерло казачество в 20–30-е годы, не все было истреблено или рассеяно по белу свету.

Николай Дмитриевич Толстой , Николай Дмитриевич Толстой-Милославский

Биографии и Мемуары / Документальная литература / Публицистика / История / Образование и наука / Документальное