Читаем Мартин Боруля полностью

Трандалєв. (сам). Добре дiло це повiренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був i писарем в пiтейнiй конторi, був обер-об’їждчиком, був прикащиком по економiях, держав биржу в городi, служив у маклера, – скрiзь важко! I роботи до бiса, i користi мало, а тiлько схибив дерощот, i бiгай, шукай мiсця… Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографiю… Хлiб не важкий, i на первих порах копiйчина гарна стала перепадать; коли ж i тут бiда: усi патрети виходили без очей! Приняв я у компанiю лабаранта Плащинського, i як ми не билися – не виходять очi. Усе як слiд, а очей нема… Плащинський i очi добре од руки навчився робить, а дiло не пiшло. Скасував я свою фотографiю i взявся за повiренничество – пiшло як по маслу. От i тепер: дiло Борулi веду протiй Красовського, а дiло Красовського протiв Борулi. їздю на своїх конях по просителях, – i коней годують, i мене годують, i фурмана годують, i платять!.. Наберу дiл доволi, приїду в город, пiду до столоначальника, до того-таки самого, щ, о й дiла послi буде рiшать, i вiн менi напише, що треба, а я тiлько пiдпишу, якщо маю довiренность, а нi, то однесу пiдписать просителю. Апеляцiю треба – так саме: той же, що рiшав дiло, i апеляцiю напише, а коли дiло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарештi: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лiкар: чи вилiчив, чи залiчив – плати!

Входе Мартин.

Мартин(дає грошi). Я вже на вас покладаю всi свої надiї.

Трандалєв. Не турбуйтесь – докажемо! Ну, прощайте.

Чоломкаються i цiлуються.

Якщо буде нове дiло, то дайте звiстку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пiшов.)

<p>Ява III</p>

Мартин, а потiм Степан.

Мартин. Дiловий чоловiк! Нема розумнiшої служби, як гражданська! Здається, якби мене опредiлив був покiйний папiнька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покiйний i не думав про це – все дбав про хазяйство. Пасiка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий свiт настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилiзеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опредiлив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тодi повiреного не треба – самi всi iски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловiка. Щось Степан менi казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать.

Входе Степан.

Степан. Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу.

Мартин. От зараз конi запряжуть, та й з богом!. (У дверi) Омелько! Запрягай коней, та натачанку пiдмазать не забудь! Я хотiв з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масницi…5 А, дай бог пам’ять… чиновник. На гитарi добре грає.

Степан. Нацiєвський.

Мартин. Еге-ге! Нацiєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?

Степан. Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.

Мартин. А вiн же сам має який чин чи так ще – канцелярист?

Степан. Нi, вiн уже губернський секретар6.

Мартин. О, чин має немалий!

Степан. Давно веде iсходящу.

Мартин. Iсходящу? А що то за штука та iсходяща?

Степан. Така книга. Через його руки всi бумаги iсходять: вiн їх i в розноснi записує i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з ратушi.

Мартин. Виходить, важна птиця.

Степан. Скоро i вступающi йому поручать.

Мартин. Вступающi?!

Степан. Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через його руки.

Мартин. Яка ж це должность?

Степан. Регiстратор.

Мартин. Губерський секретар, ще й регiстратор7!.. Якраз для нашої Марисi жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях i приїде, я його i звiдцiля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, полiтичне, i, коли тепер не приїде, то напиши менi, що скаже.

Входе Марися.

Марися. Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!

Мартин. Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

Марися. Ну, а як же? Я забуваю.

Мартин. Он як Степан каже: папiнька, мамiнька…

Степан. Або: папаша, мамаша.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Пигмалион. Кандида. Смуглая леди сонетов
Пигмалион. Кандида. Смуглая леди сонетов

В сборник вошли три пьесы Бернарда Шоу. Среди них самая знаменитая – «Пигмалион» (1912), по которой снято множество фильмов и поставлен легендарный бродвейский мюзикл «Моя прекрасная леди». В основе сюжета – древнегреческий миф о том, как скульптор старается оживить созданную им прекрасную статую. А герой пьесы Шоу из простой цветочницы за 6 месяцев пытается сделать утонченную аристократку. «Пигмалион» – это насмешка над поклонниками «голубой крови»… каждая моя пьеса была камнем, который я бросал в окна викторианского благополучия», – говорил Шоу. В 1977 г. по этой пьесе был поставлен фильм-балет с Е. Максимовой и М. Лиепой. «Пигмалион» и сейчас с успехом идет в театрах всего мира.Также в издание включены пьеса «Кандида» (1895) – о том непонятном и загадочном, не поддающемся рациональному объяснению, за что женщина может любить мужчину; и «Смуглая леди сонетов» (1910) – своеобразная инсценировка скрытого сюжета шекспировских сонетов.

Бернард Шоу

Драматургия