Мати все

Іветта замовкла, театрально приклала пальчики до скронь — слово ляльці. Зараз вона зізнається, що без Платона їй не жити, й тоді… Рая опустила очі й сказала зовсім не те, чого чекала від неї красива пані:

— Мені поїхати?

— Поїхати? — вибухнула Іветта. — Тоді ти остаточно розіб'єш його серце. Ти… Ти хочеш розбити його серце?

— Ні…

— Слава Богу. Я знала! Я відчувала: ти милосердна й добра дівчинка. Ти — янгол. Ти… Тільки ти, Раєчко, зможеш зробити Платона щасливим.

Рая знітилася, збентежено подивилася на красиву пані.

— Хіба я йому пара?

— Ти — надзвичайна! Ти чудесна дівчинка! Красуня, — Іветта вже заспокоїлася. — Кохання — диво. Я ніколи не благатиму тебе полюбити Платона. Ти — вільна. Ти просто член нашої родини, і всі тут люблять тебе, але… Але якщо раптом у твоєму серці розквітне любов до мого сина, то знай… Я благословлю це кохання і радітиму, що у мого сина така красива, така милосердна й така сердечна…. дружина.

Рая не вірила. Дивилася на красиву пані й геть не розуміла її. Сльози підступали. Крикнути би: «Ох, ви мене обманюєте! Хіба я така вже чудесна, щоби ваш син за мною так страждав?!» І довіритися нема кому. Була би Вітка поруч… Про рідний дім згадала. Про малих.

— Малим подзвонити хотіла…

Іветта підготувалася. Миттєво дістала мобільний із великим екраном. На екрані — відео. Ось адвокат Поспєлов стоїть посеред вітальні, говорить у телефон: «Іветто! Усе нормально. Діти тут оживають. Моє старе серце радіє». Ось Яся сидить на килимку під ялинкою, зосереджено дивиться на молоду жінку років тридцяти. Жінка допомагає Ясі вдягати ляльку, а Едька з двома незнайомими хлопчаками гасає по вітальні з іграшковими літачками в руках. Андрійко малює. Так! Він малює. Він у мамчиній хаті всі стіни пообмальовував. А Миколка читає. От диво — читає. Та й не плаче ніхто, не замурзані, не перелякані. Ось Яся всміхається, притискає до себе ляльку, біжить кудись за молодою жінкою вслід… Відео гасне.

— Дякую… — прошепотіла Рая.

— Відпочивай, Раєчко. — Іветта вже гнала дівча до рожевої кімнати. — У нас із тобою від завтрашнього ранку багато справ.

— До весілля готуватися? — ляпнуло.

— Ні! Що ти! — розшматувала мрії. — Якщо Платон офіційно запропонує тобі руку і серце, от тоді…

— А він хіба… — знітилася.

— Ну, знаєш… Чого не бовкнеш у новорічну ніч?.. Але якщо він так вирішить, то ти, Раєчко, мою думку знаєш, — холодно відповіла Іветта.

Дівча до ночі в ліжку крутилося. Сумніви душу роздирали. А де Платон? Чому так і не вийшов, адже Рая навмисне голосно запитала про весілля. Щоби Платон її почув. Щоби зрозумів: вона… не хоче розбивати його серце. Коли ніч намірилася своїм покривалом затулити Раї очі, а за вікном, як у чистому полі, — ні звуку, ні шурхоту, дівчина обережно встала з ліжка і вислизнула з рожевої кімнати.

Стала на порозі, аж тремтить від хороброго збудження. Зараз, зараз! Перетнути довгий коридор із книжковими полицями, вітальню з картинами, а праворуч від проходу на кухню знайти двері, за якими дихає він. Він! Рая не розуміла, яка сила штовхає її ризикувати всім багатством, що, наче вві сні, звалилося на її плечі й так притисло, — не дихнути. Думки шепотіли, що пхатися до Платонової кімнати — ганьба і сором. І як красива пані раптом дізнається, то, певно, уже не буде так радіти за кохання сина. Ще подумає, що Рая якась сучка мала… Що на мамку схожа.

Отак думала і йшла. Коридор позаду. У вітальні темно. Де ті двері? На Іветтин трон наштовхнулася, аж зойкнула: так мізинчиком об ніжку вдарилася. Присіла біля крісла: ніхто не почув? Упала на коліна і поплазувала до дверей Платонової кімнати.

…Він спав. От янгол! І спиться йому. А що ж ті страждання? От як Раїне серце крається, так хоч ніч тобі, хоч день, а сон не бере. Знай про Платона думає. Й ім'я ж таке дивне — Платон. У їхньому хуторі, у Петрівці сусідній, у бабусиному селі в кримському степу та й далі, певно, ніде нема Платонів. Просто люди. А він — Платон. Скрутилася біля його ліжка, як бездомне цуценя, витягнула шию. Оце він… Він для неї? Хай їй дадуть! Хай дадуть! Вона всі светрики з Міккі Маусами віддасть, сукню неймовірну, білу з блакитним, рожеву кімнату і цілий світ. Босою вслід піде. Схлипнула, підвелася. Обережно нахилилася і поцілувала Платона у зап'ясток, наче нагородила невидимою золотою любов'ю.

Уранці, за сніданком, коли дівча ще роздивлялося вві сні чудесні мрії, Платон спокійно сказав матері:

— Цієї ночі ми з Раєю одружилися.

Іветта відчула, як серце смикнулося й відірвалося від судин.

— Поясни, — тільки й змогла видушити.

— Я сказав: ти моя. Рая кивнула і поцілувала мене у зап'ясток. Було тепло і приємно. Ми вже одружені? Вона моя?

Іветта не відповіла. Підхопитися б, побігти до рожевої кімнати, вчепитись у волосся малій потворі й придушити. Як могла?! Як посміла?! Нянька виручила.

— Що, знову наснилося? — запитала Платона уїдливо.

— Так.

— Одружений він! — буркнула нянька. — Іч, розігнався! Обручку треба купити. Квіти. На одне коліно стати…

— Ангеліна правду каже? — запитав Платон Іветту.

Іветті вже від серця відлягло: