Меч Арея

Чи не помилка знову? Виявляється, нi, не помилка й не випадковiсть. Трохи нижче Й. Меурсiй оповiдає, що син Фродо III, Фрiдлев (од гунської царiвни) виховувавсь у… Русi! Так, у Русi: in Russia relicta. Та й за дружину собi цей «руський вихованець» узяв Юрицю, доньку Грубо, чи Грубона (iм'я Грубо й досi побутує серед сербiв), отже, теж слов'янську князiвну котроїсь сусiдньої країни. А що держава Фродо III межувала iз Слов'янщиною, про це свiдчить той-таки Саксон Граматик: володiння його ширилися вiд Рейну до Русi (Pusciam). Крiм того, перш нiж назватися королем Данiї та Вандалiї, Фродо три руськi рiчки наповнив трупами. Бургунди, найближчi родичi вандалiв, зарахованi Агафiєм до гунiв. Такої думки дотримувало чимало iсторикiв, у тому числi й новiтнiх.

Таким чином, випливає ще один висновок: вандали та бургунди теж слов'янськi народи. Й коли, скажiмо, взяти до уваги всi рiзнописання слова «вандали» в рiзних авторiв, наприклад: вени, вiнули, вендли, вендiли, то побачимо, що всi вони дуже зручно лягають в одне синонiмiчне гнiздо. Й пiдтверджень цьому в iсторiографiї скiльки завгодно. Скажiмо, Птолемей називає Рифiйськi гори та гору Ерц Гебiрге, з якої витiкає Ельба, горами Вендськими, а Дiон Кассiй – горами Вандальськими. Говорячи про завоювання готiв-датчан, називаючи учасникiв цiєї вiйни, Й. Меурсiй каже, що Струнич – вандальський король. Але його колега Саксон Граматик, в усьому iншому згодний з ним, тут уточнює Меурсiя: Струнич – Sclavorum rex, або rex Slaviae. Та й сам Йордан свiдчить: готи прийшли iз Скандiнавiї й пiдкорили вандалiв.

Нiдерле також знає про те, що слов'ян часом несправедливо називали вандалами.

Про зафiксоване iсторiєю переселення частини захiдних слов'ян, тобто вандалiв, лужичiв, бургундiв та iнших на пiвденний схiд, до Днiпра та Дунаю, шведський iсторик середини XVIII столiття Олаф Далiн каже: «В цей час скiфи мовби набули нових сил, коли сюди з пiвночi надiйшли їхнi древнi одноплемiнцi». А це ж було, найвiрогiднiше, пiд тиском готiв, а також неврожаїв, у VI сторiччi. I якщо О. Далiн називає вандалiв родичами кiфiв, то нiякими родичами германцiв вони одночасно бути не можуть.

Але нагадаймо собi епiзод, коли пiсля вiйни готiв-датчан зi слов'янами син готського короля Сiварда, Йормунрек, вiдомий пiзнiше пiд iм'ям Ерманарiка, чи Германарiха, потрапив у полон до князя Iзiмира. Про цього князя й Саксон Граматик, i Й. Меурсiй кажуть: rex Slavorum. Але пiзнiший французький iсторик Д. Рауль-Роше заперечує, або ж уточнює: Iзiмир був roi de Vandales, тобто вандальським королем 5.

Значить, слов'яни захiднi, безпосереднi сусiди готiв-датчан, колись i справдi звалися й склавенами, й венедами, й вентами, але пiзнiше за ними мiцно встановлюється назва, яка вiдрiзняє їх вiд слов'ян схiдних, слов'ян скiфiв, слов'ян гунiв. Та й чи така вже прiрва мiж цими двома назвами: «слов'яни» й «скiфи»? Далебi, нi.

Готською мовою Слов'янiя звалася Свiтiод (Suithiod або Svithiod). Це скорочене слово, складене з двох рiзних слiв: Suava thiuda, тобто Слов'янська держава (thiod означає держава, царство, народ). А якщо suavi написати так, як писало багато авторiв, то матимемо: svivi, scuavi, scuifi1. Отже – скiфи. А ще дужче зближаються грецькi «скiфи» (в iншому написаннi – «скiти») з Тацiтовими сiтонами: тут переднє латинське s переходить у sc. А сiтони, судячи з Тацiтової «Германiї», – слов'яни. Й хоча сам вiн вiдносить їх, як i вандалiв, до германських племен, але сюди ж, на його думку, належать i так званi лугiї, ба навiть венеди. Щодо венедiв немає нiякого сумнiву, а Тацiтовi лугiї – то лужицькi слов'яни. Такої думки дотримує й О. Скржинська. На жаль, в останньому виданнi Тацiта про венедiв сказано дуже невиразно, а лугiї тут – «загальна назва ряду германських племен, якi жили на пiвнiч вiд Карпат, мiж Одром i Вiслою».