Мертва тиша

Частина мене, розлючена через те, що мене загнали в кут, хоче просто піти. Так, це теж йому покаже. Але більше я відчуваю полегшення від допомоги, підштовху, який мені все ще потрібен, у правильному напрямку, коли справа доходить до того, наскільки я вразлива.

«Ви намагаєтесь найняти мене?» — підказує він.

“Ні! Я знаю, що у вас є пропозиція від «Зеніту», — кажу я. У мене була подібна від них, найбільшого конкурента Верукс. Але це було б те саме лайно, просто інша компанія. Ні, дякую.

«Ти намагаєшся мене спокусити?» - кепкує він, але його обличчя червоніє від цієї думки.

Я зиркаю на нього. «Ні», — хриплю я.

Кейн піднімає руки на знак капітуляції. “Просто питаю.”

Я закочую очі.

«Чого ти хочеш, Клер?» м’яко питає він.

Це так прямо, з достатнім тиском за ним, що я відчуваю себе змушеним відповісти.

«Я хочу, щоб ти був зі мною партнером. У LSC». Слова злітають, звучать нахабно, голосно, і їх неможливо забрати назад. «Ви не повинні, очевидно. І вам не доведеться вносити половину частки. Я залишаюся мажоритарним власником». Тому що цього в мене ніхто не відніме. «Звідси до колоній зовсім недалеко. Максимум пару тижнів, тож ти не будеш довго відлучатися від Ізабель. І ми, безумовно, маємо достатньо реклами, щоб розпочати роботу».

«Ти хочеш, щоб я працював на тебе», — повільно каже він із чимось, схожим на розчарування.

Розчарована, я проводжу рукою по волоссю. «Я не ваш ТЛ. Я не збираюся вам вказувати».

Кейн випрямляється, стривожений, його руки опускаються на боки. «Клер, це не…»

«Я просто хочу, щоб ти був зі мною. Щоб ми були разом. Як би це не виглядало». Я зухвало підіймаю підборіддя, хоча моє обличчя горить. «Якщо ви не хочете працювати в LSC, добре. Але я…”

“Так.”

Я зупиняюся, відкриваючи рот на півслові. “Так?”

“Так.” Він посміхається, а очі зморщуються. «Хоча я очікував цієї розмови ще дві години і кілька місяців тому, коли ти змусила мене подивитися на цей корабель», — показує він, підходячи до мене.

«Так, добре. Ти міг би і сказати, — бурмочу я.

— Ні, — рівно каже він. «Я не міг».

Він правий, як би це мене не дратувало; Мені самій потрібно було сюди дістатися.

Кейн простягає руку, і я беру її.

Я міцно стискаю його пальці, з полегшенням усе ще відчуваю міцний тиск його хватки у відповідь, а не млявість його пальців, затиснутих у моїх.

Мені досі сняться кошмари про перебування на «Аврорі». Про все. Нічого іншого, крім часу, проведеного там. І, мабуть, так, я зосереджуюсь на майбутньому, все ще пам’ятаючи про минуле.

“І що тепер?” він питає.

— Я можу взяти трохи шампанського на камбузі для тосту. Про всяк випадок». Здавалося, що варто згадати Веллера в цій новій ітерації команди. Він би оцінив алкоголь, якщо не почуття. «Нову пляшку», — швидко додаю я.

«До слави й багатства?» — запитує Кейн, повторюючи слова Веллера, і його усмішка супроводжується швидким спалахом смутку.

“Щось схоже. Можливо, трохи менше для нас обох, якщо ми зможемо це зробити, — кажу я, підходячи ближче, моє тіло міцно притискається до Кейна збоку.

Кейн киває, перш ніж торкнутися ротом моєї скроні. “Звучить добре для мене.”