Метаморфози

193] З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба

194] Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.

195] Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою -

196] Дві страхітливі руки - й випинаючи хвіст луковидний,

197] Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.

198] Тільки-но вгледів його Фаетон - усього, наче в поті,

199] В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,-

200] Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.

201] Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,

202] Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,

203] Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі

204] Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито

205] На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.

206] То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,-

207] Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.

208] Феба здивована вкрай, побачивши братових коней

209] Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.

210] Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола

211] Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.

212] Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.

213] Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.

214] Мало того: загибають міста, огороджені муром,

215] Цілі краї й племена обертає пожежа навальна

216] В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:

217] Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,

218] й славна багатством джерел, сьогодні ж посушлива, їда;

219] Селище Муз - Гелікон і Гем, на той час не Еагрів.

220] Бухає Етна подвійним вогнем у незмірну високість. [36]

221] Ерікс палає і Кінт, Парнас двоголовий і Отрій,

222] Далі - Мікала, й Мімант, і Родопа, що вперше без снігу;

223] Діндіма і Кіферон, де так голосно Вакха вславляли.

224] Скіфії вже не рятує мороз, над Кавказом - заграва.

225] Осса жаріє, і Пінд, і Олімп, що піднявся над ними.

226] Альп небосяжні хребти та підпори для хмар - Апенніни.

227] Щойно тоді Фаетон озирнувсь - і помітив, що цілий

228] Світ наокіл запалав. Омліваючи сам од спекоти,

229] Хоче вдихнути, повітря, однак, мов з глибокої печі,

230] Палить уста йому; чує вже вісь під ногами пекучу,

231] Вже його попіл окрив, переслідують іскри летючі.

232] Весь, наче куряви стовп, він летить, оповитий гарячим

233] Димом, і в тій пелені смоляній нещасливець не знає,

234] Де він тепер і куди його мчать рисаки вихроногі.

235] Кажуть, що люд ефіопів тоді посмуглів, бо раптово

236] Кров, од жари закружлявши прудкіше, забарвила тіло.

237] Втративши соки земні, пройнялась тоді й Лівія наскрізь

238] Сухістю. Німфи річок та ставків, розпустивши волосся,

239] Сльози пекучі лили. Беотія кличе Діркею,

240] Аргос - дзвінку Амімону, Ефіра - піренську вологу.

241] Не вбереглись і потужніші ріки, яким пощастило

242] В ширших плисти берегах: Танаїс мовби парою взявся,

243] І вікопомний Пеней, і Каїк задимівся тевфрантський,

244] І бистроплинний Ісмен, а за ним - Ерімант, що в Псофіді.

245] Ксант, кому вдруге судилось палати, Лі корм жовтоводий,

246] Далі - Меандр, що грайливо біжить течією в'юнкою.

247] Потім - тенарський Еврот і Мелант у краю мігдонійськім.

248] Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє,

249] Істер, і Фасіс, і Ганг, і прудкий Термодонт загорілись.

250] Вже палахтять побережжя Сперхея, Алфей закипає,

251] Таг, розпалившись, руде своє золото хвилею котить.

252] Лебедя спів обірвавсь, берегів меонійських окраса:

253] Білі птахи річкові спопеліли посеред Каїстру.

254] Ніл на край світу, жахнувшись, утік і свої верхоріччя

255] Хтозна-де заховав (їх не знайдено досі!) - й пилюку

256] Вітер жене по семи його гирлах, колись повноводих.

257] Гебр і Стрімон ісмарійські подібної долі зазнали.

258] З ними ж - і Родан, і Рен, і Пад у краю гесперійськім;

259] Висох і Тібр, хоч йому й призначалася влада над світом.

260] Тріщини-рани землею пішли, й аж у Тартар імлистий

261] Промінь сягнув - і злякався з дружиною владар підземний.

262] Вужчає простір морів: де недавно здіймалася хвиля,

263] Жовті піски залягли; де стелилася рівнява синя,

264] Гори в незвичних місцях - Кіклади нові - виринають.

265] Туляться риби до дна, не відважаться й звинні дельфіни

266] Випірнуть, щоб якусь мить у прозорому звитись повітрі.

267] Жирних тюленів тіла животом догори, бездиханні, [37]

268] Плавають посеред вод. Ось тоді й у глибинних печерах,

269] Кажуть, Нерея, Доріду й дітей їх спекота діймала.

270] Тричі, тамуючи гнів, намагався в повітря з-під хвилі

271] Руки підняти Нептун, та не виніс вогненного палу.

272] Мати-Земля, годувальниця, морем довкіл оповита,

273] Під тягарем його вод і джерел, що у скруті великій

274] Збіглись у лоно її, рятівної шукаючи тіні,

275] Голову ледь підняла, перевтомлена; взявши в долоні

276] Пойняте жаром чоло, затремтіла, здригнулася важко,

277] Все сколихнула кругом і сама, як ніколи ще досі,

278] В'язнучи в трясовині, промовляє святими устами:

279] «Раз я вже гідна того, то чому, між богами найвищий,

280] В рух не пускаєш своїх блискавиць? Коли згинути маю

281] Серед вогню, то врази мене ти, вкороти мої муки!

282] Ледве що мовлю я те: на вустах запікається слово,