Метаморфози

648] Не підпускав до своїх володінь із чужинців нікого.

649] Тож і Персея жене: «Забирайся, а то не поможуть

650] Ті побрехеньки тобі - про подвиги й рід божественний!»

651] Далі вже й руки пускає у хід, наступає на нього.

652] Той, зволікаючи, слово ласкаве з суворим чергує.

653] Силою слабший - та хто взагалі б міг з Атлантом рівнятись

654] Силою? «Ну, коли так уже мало для тебе я важу,

655] Дар мій,- каже,- прийми!» І криваве обличчя Медузи

656] Зліва до нього простяг несподівано, сам відвернувшись.

657] Був, мов гора, й став горою Атлант: борода і волосся

658] В темні ліси перейшли, а в хребти - його плечі та руки.

659] Що головою було,- закруглилось верхом над хребтами;

660] В камінь кістяк обернувсь і, розрісшись ще більше, в безмежжя

661] Велет піднявсь кам'яний - так хотіли боги - і на ньому

662] Всіяне густо роями зірок, обіперлося небо.

663] Врешті, вітри позганяв Гіппотад у відвічну в'язницю.

664] Високо в небі, скликаючи всіх до щоденної праці,

665] Люціфер чистий зайнявсь. Одпочивши, Персей собі знову

666] Крила до ніг прив'язав і, закривлений меч підіп'явши,

667] Жваво сандалями став розсікати прозоре повітря.

668] Над багатьма, які слались довкіл, промайнувши краями,

669] Він ефіопів народ і Кефеєві ниви побачив.

670] Саме тоді в тім далекім краю Аммон безсердечний

671] За материнську вину безневинну скарав Андромеду.

672] Тільки-но вздрів її Абантіад - до суворої скелі

673] Міцно за руки прикуту,- й коли б вітерець їй волосся

674] Не розвівав і з очей не спливали б їй сльози гарячі,

675] Певний би був, що це статуя з мармуру,- задивувавшись,

676] Весь обімлів і, з тієї краси не спускаючи ока,

677] Мало на скелі не впав, бо й забувся, що в нього є крила.

678] От, опустившись, він їй: «Не таких, не залізних, о діво,

679] Гідна ти пут, а таких, що закоханих пару єднають!

680] Як називаєшся ти і твій край, і за що тебе в путах

681] Тут залишили, скажи!» Якийсь час помовчала, не сміла

682] Дівчина - з хлопцем розмову вести, й соромливо руками

683] Лиця прикрила б свої, але в путах були тії руки.

684] Лиш на одне спромогтися могла - залилася сльозами.

685] Він таки далі розпитує, й от, щоб не мав підозріння,

686] Ніби приховує гріх, і себе вона, й край свій назвала.

687] Розповіла йому й те, як пишалась красою своєю

688] Мати, та, поки те все вона згадує, раптом об скелю

689] Гримнула хвиля туга, і, з безмежного зринувши моря,

690] Суне потвора, й киплять під грудьми її води широкі.

691] Зойкнула діва. Стривожені з'явою батько і мати [81]

692] Стали при ній; побивається він, а вже мати - тим паче.

693] Тільки не поміч, а смуток і плач, як до того схиляв їх

694] Час той скрутний, принесли й до закутого тіла припали.

695] Тут чужоземець озвавсь: «Голосити могли 6 ви за нею

696] Цілий свій вік, а от для рятунку - хвилина дається.

697] Тож, коли діву цю я попрошу в вас,- Персей, Громовержця

698] Син і тієї, що плід понесла від дощу золотого,

699] Я, той Персей, що, змієволосу Медузу зітнувши,

700] Зваживсь, махнувши крильми, у прозоре злетіти повітря,-

701] Виберіть серед зятів лиш мене; до усіх тих достоїнств,

702] Хай лиш поможуть боги, добре діло ще хочу додати.

703] Ваша дочка, як життя їй врятую,- моєю хай буде!»

704] Радо погодились (хто б тут вагавсь?), ще й своє володіння

705] Дать обіцяють як посаг дочки й умовляють сміливця.

706] Ось, наче бистре судно, веслярами спітнілими гнане,

707] Носом окованим води морські розтинає з розгону,

708] Так, розсуваючи хвилю грудьми, й та потвора до скелі

709] Мчала, й не далі була, ніж на віддаль, яку пролітає

710] Дзиґою в небі свинець, з балеарської пущений пращі.

711] Тут одчайдушний юнак, від землі відштовхнувшись ногами,

712] Стрімко під хмари злетів. І, як тільки поверхнею моря

713] Тінь перебігла хистка,- вже на тінь нападає потвора.

714] Як от Юпітера птах, підстерігши на дикому полі

715] Змія, що спину свою синювату до сонця наставив,

716] Ззаду на нього, щоб пащі не встиг повернуть, нападає

717] Й пазури хижі свої в лускувату заглиблює шию,

718] Так Інахід, описавши дугу в порожнечі безкраїй,

719] Ззаду на звіра напав, устромивши ревучій потворі

720] З розмаху меч по загнуте руків'я під праву лопатку.

721] Рану відчувши важку, то з води виринає в повітря,

722] То під водою ховається звір, то метається люто,

723] Наче кабан, коли пси звідусіль його тиснуть газкучі.

724] Хижих зубів завдяки своїм крилам Персей уникає.

725] Рани тим часом наносить - то в спину, що мушлями вкрита,

726] То поміж ребра, під бік, то туди, де хвіст, наче в риби,

727] Робиться тоншим,- усюди вганяє свій меч серповидний.

728] Ось уже з пащі страховища б'є водограєм багряно

729] Змішана з кров'ю вода. Вже Персеєві крила намокли,

730] Вже він сандалям своїм обважнілим не важиться більше

731] Вірити. Втім, помічає стрімчак, що при тихій погоді

732] Шпилем з води виступав, і зникав, коли вищала хвиля.

733] Там він опору знайшов і, за верх ухопившись рукою,

734] Декілька раз проникає мечем аж у нутрощі змія.

735] Оплески й радісний крик залунали на березі моря

736] Та між небесних осель".. Ніяк не натішаться зятем,

737] Доньки рятівником і захисником їхнього дому,