Метаморфози

738] Кассіопея й Кефей. Покидаючи скелю похмуру, [82]

739] Діва розкована йде - тих трудів нагорода й причина.

740] Сам він, черпнувши води, переможні омив собі руки,

741] Й, щоб шорсткуватий пісок голові змієносній не шкодив,

742] Листя м'яке по землі й під водою вирослі трави

743] Стелить і голову зверху кладе Форкініди Медузи.

744] Ще не зів'яле стебло своїм осередком дірчастим

745] Силу Горгони ввібрало й затвердло, торкнувшись до неї,

746] І небувало міцним розрослося гіллям воно й листям.

747] Чудо те німфи морські вже й на інших спішать повторити

748] Стеблах - і кожне чудовим стає, от і множать насіння,

749] Сіють його по воді, забавляючись, жительки моря.

750] Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість:

751] Хай лиш повітря торкнуться вони - кам'яніють відразу;

752] Те, що травою зростало в воді, над водою - вже камінь.

753] Кожному з трьох богів три вівтарі дерном він виклав:

754] Лівий - Меркурію, правий тобі, зброєвладная Діво,

755] Третій, між ними,- Юпітеру. Вбито Мінерві теличку,

756] Віснику неба - бичка, бика ж - тобі, Всемогутній.

757] Тут же Персей в нагороду за подвиг бере Андромеду,

758] Тільки без посагу. Вже й смолоскипами там потрясають

759] І Гіменей, і Амур. Всюди палиться ладан пахучий.

760] З крівель звисають вінки, звідусіль озиваються ліри,

761] Флейти, лунають пісні - променистої радості й щастя

762] Доказ гучний. Ось і двері відчинено - й злотом сяйнули

763] Пишні покої: туди, у багатих уборах, рядами,

764] На величаву гостину прямують кефенські вельможі.

765] Вже до кінця йшов обід, уже й дар благородного Вакха

766] Кожному в серце проник, і тут про людей того краю

767] Хоче дізнатись Лінкід, про їх звичаї, побут, про мужність.

768] Хто розповів йому те, в свою чергу звернувсь до Персея:

769] «Ти нам тепер поясни, яким чудом цю змієволосу

770] Голову зрізать тобі, найхоробріший муже, вдалося!»

771] Оповідає герой, що в краю під холодним Атлантом

772] Місце захищене є посеред кам'яного громаддя.

773] Доньки Форкіда там, дві сестри, поселились при вході,

774] Й оком одним на двох їм судилось дивитись по черзі.

775] Поки те око вони одна одній передавали,

776] Він якось перехопив його, руку підклавши, й потому

777] Дебрі глухі перейшов, обривисті скелі й нарешті

778] Став перед домом Горгон. І стрічались йому по дорозі

779] Звірів подоби й людей, тих самих, котрі вже назавжди

780] В камінь безмовний, Медузу побачивши, перемінились.

781] Далі й про те оповів, як тієї Медузи жахливе

782] Сам відображення вздрій на щиті, що носив його зліва,

783] Як обезглавив її, коли змії й вона в непробудний

784] Канули сон, і про те, як тоді з материнської крові

785] Разом із братом своїм бистрокрилий Пегас народився. [83]

786] Про небезпеки згадав, а було їх чимало в тривалім

787] Леті,- про те, які землі, моря споглядав під собою,

788] Як і про те, яких крилами в небі сузір'їв торкнувся.

789] Потім неждано замовк. Але в цю ж таки мить його знову

790] Хтось із вельмож запитав, чому ті трійливі гадюки

791] Тільки Медузі одній з-поміж сестер у коси вплелися.

792] Гість же на те: «На питання твоє, признаюсь, таки варто

793] Відповідь дати. Так ось. Незрівнянною вродою славна,

794] Для багатьох вона заздрості гідним була пожаданням.

795] Надто ж волоссям своїм, хоч усе було в неї чудовим,

796] Сяяла. Знав я таких, що самі пересвідчились в цьому.

797] Кажуть, морів повелитель у храмі святому Мінерви

798] Нею оволодів. Громовержця дочка, відвернувшись,

799] Вкрила егідою чисте лице, а щоб гріх покарати

800] В чорних, огидливих змій замінила волосся Горгони.

801] Й нині ще, вводячи в жах ворогів обімлілих, богиня

802] Носить, могутня, на грудях тих змій, що сама їх створила».

КНИГА П'ЯТА

1] Поки про всі тії подвиги в колі кефенів Данаїн

2] Розповідає герой, залунав по владичих палатах

3] Гомін юрби, але не по-весільному там гомоніли,

4] Спів не звучав, тільки крик, озвірілої сутички вісник.

5] Мить - і вже не бенкет, а бійка довкіл вирувала.

6] Так над усміхненим морем, бува, в божевільному гніві

7] Зчепляться буйні вітри - й за хвилину воно спохмурніє.

8] Першим зухвалець Фіней, зачинатель того бойовища,

9] З ясена списом своїм потрясаючи, міддю окутим,-

10] «Ось,-- каже,- ось я за кражу дружини прибув сюди, месник!

11] Ні твої крила, ні бог твій, що в золото перемінився,

12] Не допоможуть тобі!» Вже й списа підняв. «Зупинися! -

13] Тут йому крикнув Кефей,- що за думка тебе підбиває,

14] Брате, на злочин такий? Чи за всі добродійства Персею

15] Дякуєш так? Може, це за врятовану дар твій весільний?

16] Бо ж не Персей, коли вникнеш у правду, відняв її в тебе,-

17] Лиш володар нереїд, лиш Аммон, божество рогоносне,

18] Як і те чудо морське, що пливло, насититись готове

19] Донею, серцем моїм. У цю мить, коли смерть їй грозила,-

20] Забрано в тебе її. Чи бажаєш таки, щоб зазнала

21] Смерті вона, щоб моїм упиватися, нелюде, смутком?

22] Мало тобі ще того, що її при тобі ж закували,

23] Й ти їй нічим не поміг - її дядько, її наречений?

24] Жаль тобі, видно; що інший її врятував, тому в нього

25] Вирвати з рук нагороду завзявсь. Якщо так її ціниш,