Метаморфози

204] Довгим мечем - задзвенівши, зі свистом відскочила зброя.

205] Щойно той здивувавсь - а вже й сам став такої ж природи,

206] На мармуровім обличчі здивований вираз лишився.

207] Довго б мені довелося мужів із незнатного роду

208] Тут називати: їх двісті всього після бою лишилось;

209] Двісті мужів, Горгону побачивши, заціпеніло!

210] Врешті, Фіней схаменувсь, нечестивої бійки призвідник,

211] Пізно розкаявсь, однак: довкіл одні статуї бачить,

212] І впізнає у них друзів своїх, і на ймення їх кличе,

213] Й помочі просить; торкається тих, котрі ближче,- не вірить

214] Власним очам, але скрізь тільки мармур. Тоді, відвернувшись,

215] Навскіс він руки в благанні простяг і, каючись гірко,-

216] «Перемагаєш, Персею,- сказав,- забери це жахливе,

217] Що перемінює в камінь, обличчя німої Медузи,

218] Швидше, молю, забери! Бо ж не гнів і не прагнення влади

219] Меч мені вклали до рук - за дружину цей бій розпочав я!

220] Подвигом ти прислуживсь, та при ній таки я був скоріше.

221] Жаль, що я в битві не впав! Пощади, найхоробріший, тільки [89]

222] Душу мою, а все інше - твоєю хай власністю буде!»

223] Так лепетав він, не сміючи глянуть Персеєві в вічі.

224] Той прохачеві в одвіт: «Не тремти, боязливий Фінею:

225] Що в моїх силах, про що боягуз тільки мріяти може,^

226] Матимеш те, не хвилюйсь! Не завдасть тобі шкоди залізо,

227] Мало того: з тебе пам'ятник вічний зроблю, щоб у домі

228] Нашого тестя в усіх на виду він стояв, непорушний:

229] Хай звеселяє дружину мою нареченого образ».

230] Мовив, і голову Змієволосої виставив рвучко

231] Саме в той бік, куди скований жахом Фіней одвернувся.

232] Той відсахнутись хотів, та не міг: у цю мить йому ствердла

233] Шия, і навіть текуча сльоза його - закам'яніла.

234] Так він у мармурі й заціпенів: на блідому обличчі -

235] Страх, каяття і благання; пониклими й руки лишились.

236] А переможець Персей із дружиною гордо вступає

237] В межі краю свого й за вподіяну дідові кривду

238] Претові мстить, бо, прогнавши мечем насильницьким брата,

239] Вежі Акріс^я Прет до свого приєднав володіння.

240] Та ні мечем, ані вежами, що захопив їх злочинно,

241] Грізних очей змієносного чуда не міг подолати.

242] Так і тебе, Полідекте, Серіфа маленького царю,

243] Ні в небезпеках стількох Персеєм засвідчена мужність,

244] Ні його лиха важкі не зм'якшили: ти весь невблаганним

245] Гнівом гориш, ні межі твоя лютість не має, ні міри.

246] Здрібнюєш славу його, називаєш пустою брехнею

247] Те, що Медузу він вбив. «Доведу тобі слів моїх правду.

248] Очі зімкніть!» - попередив Персей, і обличчям Медузи

249] В камінь безкровний перемінив Полідекта обличчя.

250] Золотородного брата свого Трітонія досі

251] Не покидала. Та ось, оповившись у хмару пухнату,

252] Острів Серіф, і Кітн, і Гіару лишивши праворуч,

253] Шляхом щонайкоротшим морським подалась вона в Фіви,

254] До Гелікону, де Діви живуть. Досягнувши вершини,

255] Стала й словом таким обізвалась до сестер учених:

256] «Про джерело ми почули нове, що його в вашім краї

257] Кінь Медузи крилатий пробив своїм гострим копитом.

258] Ось що мене привело. На це диво хотіла б я глянуть.

259] Я ж бо те бачила, як з материнської крові родивсь він».

260] Мовить Уранія їй: «З якою метою, богине,

261] Ти не прийшла б у цей край - будеш милою нашому серцю.

262] Чутка правдива до тебе дійшла, бо Пегас таки дійсно

263] Вибив оте джерело»,- й повела за собою Палладу.

264] Ця ж до води, котру викресав кінь, приглядається пильно,

265] Зелень прадавніх лісів, розбуялих довкіл, озирає,

266] Темні печери й луги, незчисленним засіяні квітом,

267] І_ Мнемонід називає щасливими, бо ж і їх діло,

268] Й місце сподобалось їй. Одна з них тоді до Паллади: [90]

269] «О, якби справи поважніші й більші не ждали на тебе,

270] Чом і тобі не вплестися б у наше, Трітоніє, коло?

271] По справедливості наше заняття й оселю ти хвалиш.

272] Доля всміхнулася нам. От, коли б іще жити в безпеці!

273] Ми ж усього боїмося (для злочину й меж не буває).

274] З мислі не сходить страшний Піреней, немовби ще й досі

275] Перед очима стоїть; я все ще півмертва зі страху.

276] Військом фракійським давлідські й фокейські поля підкоривши,

277] Грізним володарем там на неправді й насильстві тримався.

278] В храми парнаські ми йшли. Побачивши нас по дорозі

279] Й вигляд зробивши такий, ніби нас поважає, шанує,-

280] «О Мнемоніди! - звернувсь (бо з обличчя пізнав нас).- Постійте!

281] Поки дощить - (а дощ таки йшов),- під мою завітайте

282] Крівлю, уклінно прошу! Гостювали всевишні, бувало,

283] Навіть у нижчих домах». Тим словам і негоді піддавшись,

284] Тут же погодились ми й завітали в передню світлицю.

285] Дощ тим часом ущух. Аквілони приборкали Австра.

286] Поспіхом за небосхил дощові розбігалися хмари.

287] Вийти намірились ми; Піреней нас, однак, зачиняє

288] В домі й насиллям грозить. Ми - на крилах од нього майнули.

289] Він, мов зібравшись у лет, на стрімкій своїй випрямивсь вежі:

290] «Цим же шляхом і я,- прокричав,- полечу вслід за вами».

291] З тим, божевільний, і кинувся сторчки з високої вежі,

292] Та не злетів, лиш обличчям ударився, геть роздробивши