Метаморфози

471] Щойно богиня впізнала його - зрозуміла, що доню

472] Вкрадено; стала в розпуці волосся нечесане рвати,

473] Бити долонями в груди свої почала раз од разу.

474] Все ще не знала, однак, де дочка. Проклинає всі землі:

475] Ви, мов, невдячні й плодів, мого щедрого дару, негідні!

476] Лає Трінакрію передусім, де пропащої доні

477] Вгледіла слід. Ось тоді вона в шалі ламає плуги всі,

478] Що борозну там вели, запалавши однаковим гнівом

479] На рільників і волів, повбивала їх; нивам звеліла

480] Занапастити посів, а сама зіпсувала насіння.

481] Ось і родючість полів, землі неосяжної гордість,

482] Стала лиш словом пустим: ледь зійшовши, посів загибає.

483] То його спекою зсушить дотла, то сльотою розмиє.

484] Шкодять і зорі, й вітри; зерно посівне поїдають

485] Завжди голодні птахи. Кукілем червонавим, будяччям

486] Геть заросли пшениці, заглушив їх бур'ян розбуялий.

487] Тут із елейських вод чоло підняла Алфеяда.

488] Мокре волосся з-перед очей відгорнувши до скроні,

489] Мовить: «О матінко діви тієї, котру ти по цілім

490] Світі шукаєш, богине плодів! Не карайся так тяжко,

491] Гніву свого не скеровуй на землю- вона ж тобі вірна

492] й не заслужила того: крадію помогла проти волі.

493] Не за вітчизну прошу: я сюди завітала як гостя.

494] Піса - вітчизна моя, хоча рід мій пішов із Еліди.

495] Та, хоч захожа, я все ж до Сіканії більше горнуся,

496] Ніж до всіх інших країв: тут-бо я, Аретуса, пенатів

497] Маю своїх, тут живу; змилостивсь над цією землею!

498] Що ж мене зрушило з місця і як я крізь обшири моря

499] В край Ортігійський прийшла,- колись у доґіднішу пору

500] Я оповім, коли туга від серця у тебе одляже

501] І просвітліє лице. Через товщу землі мені вільно [95]

502] Всюди пройти! Крізь глибинні печери пробившись насилу,

503] Тут піднімаю чоло й на зірки вже забуті дивлюся.

504] Тож, коли я під землею пливла, мов струмина стігійська,

505] Там Просерпіну твою я на власні побачила очі.

506] Все ще сумує вона, в неї жах на обличчі Ще й досі,

507] Хоч попідземного світу сьогодні владаркою стала,

508] Хоч повелителя темних глибин вона славна дружина».

509] Мати, почувши таку несподівану звістку, завмерла,

510] Мов скам'яніла уся. А коли з того стану тяжкого

511] Біль її вивів тяжкий - вона миттю у простір ефірний

512] На колісниці звилась - і, обурена вкрай, спохмурніла,

513] Стала перед Громовержцем самим, розпустивши волосся.

514] «Задля моєї сюди прибула я, прохачка, сьогодні

515] Крові, Юпітере, й задля твоєї. Якщо не жалієш

516] Матері - доню свою пожалій! Не турбуйсь нею менше,

517] Слізно прошу, через те, що в моєму була вона лоні.

518] От віднайшла я дочку, якщо віднайти - це точніше

519] Втратити значить; або, якщо знати, де є твоя згуба -

520] Значить уже віднайти. Я забуду, що вкрадено доню,

521] Тільки б вернути її. Чи така вже дочка твоя підла,-

522] Хай вже вона не моя,- щоб крадій її взяв за дружину?»

523] Батько богів їй на те: «І зарука, й турбота одна в нас -

524] Доня моя і твоя. Та, якщо побажаєш давати

525] Назви правдиві речам,- то не кривдою, тільки любов ю

526] Ти цю пригоду вважай: такий зять не ганьбою нам буде,

527] Дай лише згоду свою. Чи не досить того, що він брат мій,

528] Бога верховного брат? Є ще й іншого в нього немало,

529] Жеребом лиш поступився мені. Та коли завзялась ти

530] їх розлучити будь-що,- нехай вийде з імли Просерпіна,

531] Та при одній лиш умові: щоб там не торкнулась устами

532] Жодного плоду, такий-бо закон їй накреслили Парки».

533] Мовив - і вивести доню з імли поспішає Церера.

534] Доля, однак, не дала: не зуміла дотримати діва

535] Посту, бо через наївність свою, поки йшла підземеллям,

536] Темний гранатовий плід із похилої гілки зірвала,

537] Сім пурпурових зернин добула з-під жовтавої шкірки

538] І закропилась їх соком. Один Аскалаф це помітив,

539] Той, що колись Ахеронтові, кажуть, його народила

540] Орфна в печері глухій, незрівнянною славна красою

541] Серед сестер Авернійських своїх. І, як тільки помітив,-

542] Зразу, жорстокий, доніс, до світла їй шлях перетявши.

543] Важко зітхнула владарка пітьми і в зловісного птаха

544] Тут же змінила його: флегетонським потоком скропила

545] Голову; дзьоб додала йому й пір'я, побільшила очі.

546] Ось він, позбувшись себе, зодягається в крила рудаві,

547] Більшою в нього стає голова, загинаються кігті,

548] Ледве здіймає свої нещодавно оперені крила. [96]

549] В птицю бридку замінився, в провісницю лиха близького -

550] Мляву сову, що похмурим знаменням засмучує смертних.

551] Він за донос та за довгий язик свій, бачиться, кару

552] Міг понести. Та чому ж от у вас, Ахелоєві дочки,

553] Пір'я та ноги птахів? Чи ж не ви мали вроду дівочу?

554] Може, тому, що, коли повесні Просерпіна зривала

555] Квіти, її супроводили ви, велемудрі сирени? .

556] Потім, коли нашукались за нею по всім суходолі,

557] Раптом, щоб навіть широкі моря вашу тугу відчули,

558] Ви побажали над сплесками хвиль на крилі обіпертись,

559] Мов на веслі; вас почули боги - і за мить ваше тіло

560] (Ще й не отямились ви) жовтуватим покрилося пір'ям.

561] Щоб не загинув, однак, насолодою сповнений голос,