Метаморфози

65] І, хоч вилискують барви на ній тисячами відтінків,

66] Оком між ними не вловиш межі. Так і тут: усе іншим

67] Кольором грає узір, хоч лягають нитки однобарвні.

68] Щирого золота нитка слухняно вплітається в тканку.

69] Нитка по нитці - й повість стара постає на тканині.

70] Ось на твердині Кекроповій виткала пагорб Маворта

71] Діва ясна й щодо назви його суперечку прадавню.

72] Ось і дванадцять богів обабіч Юпітера-батька

73] Зводяться гордо на кріслах високих, і кожного легко

74] Можна з обличчя пізнати. В Юпітера - владарний вигляд.

75] Бога морів зобразила вона, як об скелю сувору

76] Довгим тризубцем розмашисто вдарив, і з тріщини скелі

77] Море струмить. Він цим доводом місто береться скорити.

78] Виткала далі й себе: зі щитом і загостреним списом;

79] Голову криє шолом, а на грудях високих - егіда.

80] Ось вона гримнула списом об землю - й на голому місці, [101]

81] Мовби на поклик її, засріблилась плодами олива.

82] Тканка дивує богів. Під кінець ще вплела Перемогу.

83] Щоб очевидним, одначе, було для суперниці слави,

84] Що її жде за шалену зухвалість, яка нагорода,-

85] По чотирьох боках додала ще чотири змагання

86] Сповнені барв, де й дрібнесенькі постаті в вічі впадали.

87] Гем і фракійська Родопа в одному з кутів були видні -

88] Гори холодні тепер, колись - люди живі, що посміли

89] Вічних богів іменами себе возвеличити, смертних.

90] В іншім - представила матір пігмеїв, її жалюгідну

91] Долю: Юнона її, перемігши колись, обернула

92] На журавля й зі своїми війну їй веліла почати.

93] Виткала ще й Антігону, що кинула виклик зухвалий

94] Навіть дружині самого Юпітера - й птицею стала

95] З волі Юнони-владарки, тож ні Іліон, ані батько

96] Лаомедонт помогти не могли їй: в оперенні білім

97] Дзьобом лелека весь час калатає - сама собі плеще.

98] Потім, в останнім куті, сироту зобразила - Кініра:

99] Храмові східці обняв - своїх дочок тіла - й видавалось,

100] Наче здригається він од ридань на камінній долівці.

101] Врешті, краї облямовує мирна оливкова гілка:

102] Праці своєї вінцем своє дерево робить Паллада.

103] Взір меонійки - облудливий бик, що обманом Європу

104] Викрав: мов справжній той бик, і море під ним - наче справжнє.

105] Бачиться, сумно вона поглядає на батьківський берег,

106] Ледве що видний вже, подруг своїх окликає, ботться

107] Плескоту хвилі, тремтить, підібгавши з остраху ноги.

108] Виткала й те, як Астерія в кігтях орлиних тріпоче.

109] Виткала й Леду, котра прилягла під крилом лебединим.

110] Далі ще й те, як Юпітер в обличчі зухвальця-сатира

111] Плодом подвійним обтяжив у лісі Ніктеєву доньку,

112] Як пригорнувсь до Тірінфії в постаті Амфітріоне,

113] Як він Данаю дощем підманув, Асопіду - вогнями,

114] Як Мнемосіні явивсь пастухом, Деоїді - змією.

115] Далі, Нептуне,- й тебе, як Еолову діву здобув ти

116] В образі грізнім бика; в Еніпеєвій постаті батьком

117] Був Алоея синам; як баран - підманув Бісальтіду.

118] Лагідна мати плодів із волоссям пшеничної барви

119] Знала тебе як коня; як крилатого - змієволоса

120] Мати коня, що окриленим був, як дельфіна - Меланта:

121] Постаті кожній і кожному місцю дала відповідну

122] Барву. Там був іще Феб, селянином зображений; він же

123] То наче яструб оперення мав, то - лев'ячу гриву;

124] То вже пастух він, що вводить в обман Макареєву І ссу.

125] Побіч - і Лібер, що гроном своїм підманув Ерігону.

126] Далі - й Сатурн-жеребець, Хірона двотілого батько.

127] Врешті, краї обмережила тонко: довкола тканини [102]

128] Виткала квіти в'юнкі, що з плющем заплелися зеленим.

129] Тож ні Паллада, ні Заздрість доскіплива жодної хиби

130] В тканці знайти не змогли. І не стерпіла Діва русява:

131] Тканку цю - образ пороків небесних - на кусні шматує

132] Й човником ткацьким з кіторського бука майстриню Арахну,

133] Ідмона доню, вдаряє в чоло разів три чи чотири.

134] Знітилась та і, піддавшись розпуці, недовго вагалась:

135] Тут же повисла в петлі. Відв'язавши нещасну, Паллада

136] Мовила злобно: «Живи! Але висни й надалі: така вже

137] Випала кара тобі,- щоб майбутнім журитися вічно,-

138] Й роду твоєму всьому, й того роду найдальшим нащадкам».

139] А на відході ще й соком із зілля Гекати на неї

140] Бризнула - й разом із краплями згубними їй і волосся

141] Миттю спливло з голови, вже не видно ні вух, ані носа,

142] Вже й голова - наче макове зерно, зіщулилось тіло,

143] Вже по боках замість ніг-мов карлючки якісь гачкуваті.

144] Видувся тільки живіт, але й з нього вона випускає

145] Нитку тонку й усе тче, як колись, павутиння-тканину.

146] Лідія вся аж гуде. Про подію нечувану вістка

147] йде по фрігійських містах, переповнює все доокола.

148] Знала Арахну й Ніоба колись, за свого дівування,

149] Ще в ті часи, коли дома жила - в меонійськім Сіпілі.

150] Доля землячки сумна не пішла їй на користь, одначе:

151] Скромною бути в словах, поступатись богам не навчилась.

152] Досить для гордості мала причин, та ні мужа мистецтвом,

153] Ні висотою їх давніх родів, ні могутністю царства

154] Так не втішалась,- хоча й похвалялась усім цим,- як дітьми,

155] Славним потомством своїм. За зразок материнського щастя