Метаморфози

332] Тій він належить, котрій не дала Громовержця дружина

333] Місця на світі колись; прихистив тільки Делос прохачку,

334] Хоч мандрував тоді й сам - хисткий, неприкаяний острів.

335] Там, під Палладине дерево й пальму-красуню прилігши,

336] Діток на світ привела - ненависну мачусі двійню.

337] Лиш повила - й од Юнони пустилася знову тікати,

338] Новонароджених - два божества - притуливши до лона.

339] Ось уже Лінії край, що Хімеру зродив. Було літо.

340] Сонце зсушило поля. Натомилась вигнанка-богиня,

341] Довго спекотою йшла, від жаги починала вмлівати.

342] Двоє малят як на те до грудей її спрагло припали.

343] Раптом озерце в долині йайнижчій вона випадково

344] Вгледіла. Люди з близького села там сплітали вербові

345] Лози з тугим комишем, що в болоті росте, й тростиною.

346] Ось до води підступила богиня; навколішки ставши,

347] Просить дозволити їй зачерпнуть льодяної вологи.

348] Не дозволяють, одначе, селяни. На те їм богиня:

349] «Що ж відмовляєте ви? Чи вода не в загальному вжитку?

350] Сонця, повітря, прозорої хвилі нікому ж у'власність

351] Не віддавала природа - до спільних дарів нахиляюсь.

352] Врешті, ласкаво прошу їх у вас. Я ж не мала на думці

353] Втомлене тіло своє в прохолодній воді омивати,-

354] Спрагу хотіла згасить. Задубів он язик мені в роті,

355] Горло за день пересохло настільки, що й мовити годі.

356] Буде нектаром мені хоч ковточок води. Присягаюсь,

357] Ви врятували б мене, дозволивши губи змочити!

358] Згляньтесь, одначе, й на тих, що до вас із грудей моїх тягнуть

359] Ручки свої!» А малі й простягнули тоді рученята.

360] Хто б то лишився глухим до ласкавого слова богині?

361] Ці - таки справді глухі до благань: не лише відганяють,

362] А й обзивають, готові й побити, якщо не відійде. [107]

363] Мало того: почали всі гуртом каламутити воду -

364] З самого дна ще й намул і руками, й ногами збивають,

365] Так і вистрибують, повні зловтіхи тупої, селяни.

366] Гнів уже й спрагу згасив. Перестала благати негідних

367] Кея дочка. Не бажає, зневажена, тратити марно

368] Слів, що богиню принижують. Руки піднявши до неба,

369] «Вічно живіть,- їм веліла вона,- в тій воді каламутній».

370] Мить - і здійснились богині слова: вже під хвилею бути

371] Любо їм: то з головою в глибоке болото пірнають,

372] То визирають з води, а то попливуть по поверхні.

373] Часто й на берег вилазять погрітись, і знов у холодну

374] Хвилю стрибають нараз, але й досі, забувши про сором,

375] В лайці вправляють свої язики; під водою сховавшись,

376] Далі гуртом лихословлять, зухвалі, хоча й під водою.

377] Хрипне вже голос у них, роздувається шия напнута.

378] Рот їх широкий ще ширшим стає від постійної сварки.

379] Голову, наче без шиї, з багна висувають огидну;

380] Спина зелена, біліє живіт, непомірно великий,-

381] Жаби, істоти нові, галасливо в намулі стрибають».

382] Щойно один оповів, що з лікійцями трапилось, інший

383] Розпочинає про те, як на флейті Палладиній з Фебом

384] Став до змагання сатир - і зазнав, переможений, кари.

385] «Що ж ти мене обдираєш із мене? - скричав.- О, якби-то

386] Флейти я зовсім не знав!» Але, поки він кається гірко,

387] Той йому стягує шкіру з кінцівок і з цілого тіла.

388] Ось він вже- рана одна, вже потоками крові стікає.

389] Видно й оголені м'язи на ньому. Нічим не прикриті

390] Напнуті жили дрижать; навіть нутрощі всі тріпотливі

391] Можна було врахувати й прозорі перетинки в грудях.

392] Плакали фавни над ним, лісові божества, котрі люблять

393] Села, й сатири-брати, й Олімп, що тоді вже був славний,

394] Плакали німфи й усі пастухи, що на тих верховинах

395] І густорунних овець, і рогаті стада випасали.

396] Вогкою стала врожайна земля, прийняла в своє лоно

397] Сліз легкобіжні струмки, всіма порами їх увібрала.

398] Потім, водою зробивши, на вільний їх вивела простір.

399] Ось вже до моря пливе, зберігаючи Марсія ймення,

400] В ється в стрімких берегах найчистіший з фрігійських потоків.

401] Після таких от сумних оповідок недавню подію

402] Люд пригадав. За Амфіоном тужать усі та за дітьми,

403] В гніві на матір, однак. Тільки Пелоп невтішно над нею,

404] Кажуть, ридав,- і на лівім плечі, коли в тузі великій

405] Одяг зірвав із грудей, показалася кістка слонова.

406] Та від народження він не такий був: плече його ліве

407] Не відрізнялось від правого. Батько своєю ж рукою

408] Сина посік; боги ж, за переказом, знов його склали,

409] Члени знайшовши. Лиш там, де з ключицею сходиться шия, [108]

410] Пусто було: не знайшли того кусника, й кістку слонову

411] Вклали туди - й нещодавно порубаний знову став цілим.

412] Ось вже споріднена сходиться знать, і міста, котрі ближчі,

413] Вже владарів, щоб ішли співчувать, виряджають у Фіви.

414] Аргос, і Спарта, і славне гніздо Пелопідів - Мікени,

415] І Калі дон, що тоді ще не був осоружний Діані:

416] Далі - Корінф, що багатий на мідь, Орхомен урожайний,

417] Патри й Мессена, що вславилась мужністю, скромні Клеони,

418] Пілос Нелея й Трезен, де потому Піттей укріпився,

419] Різні, крім того, міста, що їх Істм оточив двобережний,

420] З ними - ще й інші, які по той бік двобережного Істму.