Метаморфози

597] Голосом диким «Евое!» кричить, і виламує двері, [112]

598] І забирає сестру відтіля. Напинає на неї

599] Одяг вакханок, обличчя вкриває плющем темнолистим

600] І силоміць у палати свої перелякану тягне.

601] Щойно в оселю, де нелюд живе, увійшла Філомела,-

602] Жах безталанну зціпив, на лиці вона зблідла смертельно.

603] Прокна, священні відзнаки свої познімавши тим часом,

604] Плющ із обличчя сестри, що з ганьби омлівала, зриває.

605] Прагне обняти її, але та, відвертаючи погляд,

606] Страшно карається тим, що сестрі за суперницю стала.

607] В очі не гляне їй, хоче при ній таки скласти присягу,

608] Взявши у свідки богів, що над нею жахливе насильство

609] Вчинено,- знаки лише подає. Розлютилася Прокна,

610] Гніву свого вже й сама не вміщає. «Облиш побиватись! -

611] Каже сестрі.- Не сльозами тут діяти слід, а залізом,

612] Гострим залізом або чимось іншим, що більшу потугу

613] Мало б. Сьогодні я, сестро, вчинити найважчий готова

614] Злочин: або підпалю смолоскипами царські покої

615] І винуватця біди - лиходія Терея- у пломінь

616] Кину, або ж йому очі, язик і ті члени, що ними

617] Честі позбавив тебе, відсічу; або вижену з нього

618] Душу крізь тисячу ран! Я піти на велике готова,

619] Тільки вагаюсь - на що». Поки так гарячилася Прокна,

620] Ітіс, підбігши, до неї припав, і вона здогадалась,

621] Що їй робить. Подивившись на нього: «Який же ти схожий,

622] Сину, на батька свого!» Проказала і більше - ні слова:

623] Злочин готує страшний, закипаючи в гніві німому.

624] Все ж, коли син підійшов і коли привітав, усміхнувшись,

625] Неньку, їй ручками шию обняв, нахиливши до себе,

626] Став цілувати її, пригортатися - ще ж бо дитина -

627] Полагіднішала враз. її гнів, перервавшись, пригаснув.

628] І мимоволі в ту мить їй наповнились очі сльозами.

629] Не піддалась, проте, слабості. Ніжне чуття материнське

630] Стлумивши, з сина свій зір на сестру вона знов переводить,

631] Потім, по черзі на них поглядаючи: «Ні, не зворушить,-

632] Каже,- ласкавістю син, коли ти ось мовчиш, без'язика!

633] «Мамо!» - він кличе мене; але їй не промовити: «Сестро!»

634] Що за людина твій муж, поміркуй, Пандіонова дочко!

635] Ти зневажаєш свій рід: співчуття до Терея - це злочин».

636] Мовила - й сина свого потягла, як тигриця з-над Гангу -

637] Лані молочне дитя в непроникливі, тіняві хащі.

638] В домі високому закут знайшла вона, й поки до неї

639] Ітіс витягує руки, сумну свою бачачи долю,

640] «Матінко! Мамо!» - кричить і до шиї ще тягнеться, Прокна

641] Меч йому з розмаху вбила під ребра - і навіть обличчя

642] Не відвернула в ту мить. І цього, щоб життя відібрати,

643] Досить було. Філомела ж розтяла і горло, а члени,

644] Де тріпотіла ще ніжна душа, поки даючи тіло, [113]

645] Ділить на кусні дрібні. В казані вже скипає частина,

646] Решта - сичить на рожні. Потемніла від крові долівка.

647] Ось до якої гостини запрошує Прокна Терея.

648] «Є в нашім краю,- збрехала,- обряд, на якому, крім мужа,

649] Бути не може ніхто». Тож рабів одіслала й прислугу.

650] Сам же Терей, на дідівському кріслі високому сівши,

651] Страви смакує вже - власним дитям набиває утробу.

652] Ще й посилає по Ітіса - так він обману піддався!

653] Прокна ж уся палахтить, не діждеться жорстокої втіхи.

654] Прагнучи стати вістункою лиха свого ж якнайшвидше,-

655] «Те, чого хочеш ти,- каже,- всередині». Той озирнувся,

656] Сина ж не бачить ніде. Поки знов, оглядаючись, кличе,-

657] Простоволоса, якою була при нелюдському вбивстві,

658] Вбігла нараз Філомела й скривавлену голову хлопця

659] Кинула просто в обличчя Тереєві. їй ще ніколи

660] Так не потрібен язик був,, щоб радість засвідчити словом.

661] Рикнув оглушливо, стіл одіпхнувши, фракієць і сестер

662] Змієволосих із дому стігійського кличе в розпуці.

663] То він наїдки страшні з-під грудей (та хіба це можливо?)

664] Вирвати хоче, нутра свого вміст, то, зітхаючи тяжко,

665] Плаче й себе називає живою могилою сина.

666] На Пандіонових дочок, роз'ярений, меч оголивши,

667] Кинувся. Ті ж, утікаючи, мовби на крилах повисли.

668] Справді - на крилах вони. Вже в ліси з них одна подалася,

669] Друга під крівлею місце знайшла. Ще й сьогодні у неї

670] Мітка на грудях горить - про криваве нагадує вбивство.

671] Він же, в стражданні своїм, як і в прагненні помсти, поривний,

672] Теж у пернатого перемінився: на маківці -гребінь,

673] Дзьоб довжелезний прямий, мов у воїна спис, виступає*

674] Одудом став називатись той птах, войовничий на вигляд.

675] Лихо таке не дало Пандіонові в мирі зустріти

676] Старість глибоку: завчасно зійшов до аїдових тіней.

677] Правити став Ерехтей, своє берло над краєм піднявши,

678] Чи правосуддям сильніший, чи зброєю - годі сказати.

679] Батьком він був чотирьом юнакам і чотири прегарні

680] Дочки зростали у нього; з них дві були вродою рівні.

681] Взявши, Прокрідо, тебе за дружину, Кефал, внук Еола,

682] Щастя пізнав. А Борею - Терей заважав і фракійці.

683] Він Орітії коханої довго не мав побіч себе.

684] Все ще проханням той бог перевагу давав, а не силі.

685] Марно, одначе, благав. І прорвався жахливим, нарешті,